Надійною опорою цієї розгалуженої соціальної сфери служить потужне сільгосппідприємство – СТОВ “Воскобійники”, яке очолює досвідчений аграрій, заслужений працівник сільського господарства, кавалер ордена “За заслуги” 3-го ступеня, депутат обласної ради Валерій Капленко. До слова, унікальне господарство має 675 засновників – усі, хто працює на підприємстві, та пенсіонери.

 Нинішнього року в господарстві виростили й зібрали вагомі врожаї: зернових – 40 центнерів з гектара (із зернобобовими та кукурудзою – 61,9), кукурудзи – 130, соняшнику – 32, буряку – 400.

– Цьогорічна осінь видалася ідеальною за погодними умовами, – розповідає Валерій Ілліч. – Вгадали з озиминою. Посіяли з 1 по 5 вересня після кукурудзи в суху землю. І перший дощик, який пройшов, ми спіймали. Тож у нас зараз 1030 гектарів посівів ідеальної пшениці. Такі врожаї на Полтавщині маємо завдяки Федору Моргуну та Семену Антонцю. Саме вони розробили технології збереження вологи. Якби в нас при 300 мм опадів хазяйнували американські чи німецькі фермери, то вони не мали б стільки врожаю, скільки маємо ми. Тож Європа повинна у нас учитися, як треба вирощувати, а не ми у неї.

Молока у СТОВ “Воскобійники” за рік надоїли 12 тисяч тонн. Це по 30–36 тонн молока щодня. Загалом 600 працюючих у господарстві обробляють майже 10 тисяч гектарів землі, утримують 6 тисяч голів ВРХ та тисячі свиней.

На підприємстві вчасно виплачують зарплату. Приміром, механізатор, який працює у товаристві постійно, щомісяця має до 4 тисяч гривень, стільки ж заробляє доярка.

– Ми на зарплаті ніколи не економимо, – говорить Капленко. – На жнивах у комбайнера була зарплата 900 гривень у день, на оранці чи на плоскорізній – 600. Так що з кадрами проблем немає.

СТОВ “Воскобійники” – чи не єдине господарство в області, яке, крім зарплати, виплачує своїм працівникам дивіденди (15 відсотків від прибутку, а це 1 мільйон 200 тисяч гривень).

Як би не було сутужно, але господарство вкладає кошти у зміцнення матеріально-технічної бази. Цього року більше 3 мільйонів гривень було виділено на будівництво тільки у галузі тваринництва, зокрема збудували новий сарай для сухостою на 208 голів – це перший крок до будівництва доїльного залу, докупили трактори, культиватори. Запроваджено нову – добре забуту стару – технологію зберігання кукурудзи: у велетенських мішках. Це вихід, коли не вистачає складських приміщень через гарний врожай. У такий спосіб у господарстві зберігається 4 тисячі тонн сухої та 4 тисячі тонн плющеної кукурудзи.

Найбільше досвідченому хліборобу болить питання відміни мораторію на купівлю-продаж землі:

– Коли мені кажуть: “Продамо землю – і буде рай небесний у селі…”, то мене це дратує. Я за те, щоб земля була товаром. Але я трохи знаю політекономію: товар – це не значить продавати! Так, вона має увійти до собівартості, щоб я за цю землю міг отримати кредит, закласти в банк, вона має піти в обіг, щоб не була законсервована. Але ж не продавати за 300 доларів, мотивуючи тим, що люди бідні!

В Європі земля коштує 15,5 тисячі євро, а в Англії – взагалі 21 тисячу фунтів стерлінгів за гектар. Тож не випадково, що у Польщі лише 2,2% земель перебуває у приватній власності, а 55% є державними.

Потрібно не продавати землю, а зробити її товаром, щоб вона була в обігу, і запровадити єдиний податок на землю. Якби його запровадили, надходження до сільських бюджетів зросли б утричі. Простий приклад: у “Воскобійниках” землі 3300 гектарів. Ми сплачуємо до сільської скарбниці на все про все 440 тисяч гривень. Це близько 120 гривень на гектар землі. А сусіди-агрохолдинги сплачують по 40 гривень. Утричі менше! Загалом податків без Пенсійного фонду ми сплачуємо 800 гривень на гектар. В середньому по області – близько 300. Запровадивши єдиний податок на землю, наприклад, у 600 гривень, надходження податків і зборів до сільських бюджетів збільшаться у 6 разів. За землю всі повинні сплачувати однаково! Відтак не буде такого, як сьогодні, коли сільська рада скаржиться, що не здатна утримувати клуб, дитячий садочок тощо.

У душі Валерій Ілліч проти купівлі-продажу землі. Він вважає, що має бути довгострокова оренда. Держава повинна землю викупити, віддати в оренду і довести до сільгоспвиробників квоту, чого і скільки вирощувати. Тоді б не траплялися ситуації, як нині, що помідори й капуста гниють, картопля нікому не потрібна…