Іван Копотун народився 22 червня 1934 року на хуторі Димівщина, що поблизу Лазірок, тодішнього райцентру. Дитинство припало на важку пору. Відчув на собі й голод, і холод, і бідність. Закінчив місцеву семирічку, потім – Черкаський технікум механізації й електрифікації сільського господарства. Трудовий гарт здобув на цілинних землях Казахстану, випробування й змужніння – на Балтійському флоті. Після звільнення в запас працював у системі “Сільгосптехніки”, пройшовши шлях від бригадира тракторної бригади до начальника управління в обласному об’єднанні “Сільгосптехніка”. Івану Афанасійовичу запропонували створити інформаційно-обчислювальний центр, де пропрацював беззмінним його директором 20 років. Центр, який координував дії сільськогосподарського комплексу з допомогою кібернетичних систем, вважався одним із найпрогресивніших у тодішньому СРСР. Коли ж повіяли шквальні вітри некерованих процесів у країні, Іван Афанасійович став на заваді “завзятим руйнівникам” кращих технологій, і його відправили на пенсію.
Однак без діла не сидів. Відчув у собі оту енергію, яку мав ще з далекого дитинства. Не так енергію, як енергетику слова. В Івана Копотуна прокинувся талант літератора. А це вже – його інший світ. Світ творчих можливостей. Це також був майже “цілинний” ентузіазм. Взявся за перо, як за плуг. Першою книгою стала збірка “Сліпорід”. Велике зацікавлення вона викликала. Адже ніхто й не сподівався, що колишній “технар” так майстерно володіє словом, фактами, особливим баченням світу, піднімає такі глибокі пласти рідної мови. Односельці Івана Афанасійовича побачили себе в його книзі, ніби в дзеркалі. Своє колишнє, нинішнє і навіть майбутнє. З’являється дуже багато схвальних відгуків. Це окрилило. Одна за однією з’являються нові книги: “Сліпорід – край отчий”, “На крутих берегах Сліпорода”. Згодом за художніми творами виходять два фоліанти – “Від сохи до рала, або Історія індустріалізації сільського господарства Полтавщини” та “Кібернетика на службі АПК”. Книги ці знайшли свого читача, бо написані правдиво, без ретуші. Іван Афанасійович працював над глобальною книгою, назва якої – “Траєкторія краба, або Глобальна помилка…” – говорить сама за себе. На превеликий жаль, через ряд обставин вона не зайняла гідного їй місця на стелажах публічних та приватних бібліотек.
Споглядаючи сучасність, навчився розпізнавати кожну людину. Відчував, коли людина щира й безкомпромісна. А тому виник творчий задум написати книгу “Лінія життя”. У ній він розкрився як справжній письменник – тонкий знавець усього сущого, створеного Богом…
Після відзначення 75-річного ювілею Іван Афанасійович говорив: “Я встиг написати лише одну з глав нашого, а більше – свого, стражденного, життя, але вона ще не остання.
“Лінія життя” стала недоспіваною лебединою піснею Івана Копотуна. 12 листопада минулого року обірвалася ниточка життя талановитого інженера, журналіста, автора тексту гімну про рідні Лазірки, члена-кореспондента Української академії наук, почесного професора Полтавської державної аграрної академії.
…Він мріяв на прохання читачів-земляків написати художній роман-епопею про рідний край. Із цим задумом його лінія життя круто обірвалася. Як жаль. Залишилась недоспіваною мелодія.