Втім, саме плідна діяльність Федора Вовка за кордоном посприяла тому, що українські етнографія та археологія дорівнялися до найрозвиненіших на той час у Європі народознавчих наук.
Більше дізнатися про долю вченого, який першим на основі наукових досліджень дійшов висновку, що українці є окремим слов’янським народом, можна, ознайомившись у музейній кімнаті зі спеціально підготовленими стендами. Екскурсантів, за словами завідуючої клубом Ніни Лонської, багато. Приїздять не тільки окремі відвідувачі, а й організовані шкільні колективи.
У першу чергу цікавість у них викликає те, що колись захоплювало й самого Федора Кіндратовича, – предмети давнього українського побуту. Ці етнографічні скарби передали до музейної кімнати мешканці Крячківки старшого покоління. Зрозуміло, що кожна з таких речей майже дивом уціліла, адже багато десятиліть перед тим, як стати експонатом, сприймалася господарями як старий мотлох, непотріб. Рогачі, глечики, ціп, котрим молотили жито…
– Подібні дерев’яні ночви були і в моєї бабусі, – показує Ніна Володимирівна на незвичну ємність такого гладенького сірого кольору, нібито її денце полірували тисячі дощів. Але з наступних слів стає зрозуміло, що такого вигляду ночвам надали жіночі руки, бо з покоління в покоління господині місили в них тісто.
Уже спечений хліб могли накривати вишитим рушничком. Можливо, котрийсь із виставлених у музейній кімнаті також пам’ятає про той дотик до духмяної скоринки. Серед найцінніших експонатів, безсумнівно ж, – автентичний одяг – два комплекти жіночого вбрання.
– Корсет, сорочка-вишиванка й спідниця, – деталізує Ніна Лонська представлений на манекені костюм. – У такому одязі у нас у Крячківці жіночки ходили незадовго до 1920-х років.
Звісно ж, колекція експонатів музейної кімнати продовжує поповнюватися. І цікаво, що в ній уже не тільки раді кожному новому подарунку, а й ведуть спрямовану пошукову роботу – мріють, що представлений тут поки що лише фрагментарно ткацький верстат із часом таки вдасться зібрати повністю, в усій його народній простоті й доцільності.