Як відомо, 7 листопада (25 жовтня) 1917 року більшовики під керівництвом Володимира Леніна (Ульянова) та Льва Троцького (Бронштейна) скинули Тимчасовий уряд і захопили владу в Петрограді. Телеграфні повідомлення про переворот почали надходити у Київ у другій половині дня, а в Полтаву – вже вночі 25 жовтня.
У наступні два дні події у Петрограді й місцеві проблеми, з ними пов’язані, стали центральною темою українського політичного життя. Приміром, на сторінках київської преси у ці дні зафіксовано безліч різноманітних оцінок і проектів виходу зі становища, що складалося. Проте політична позиція Української Центральної Ради (УЦР) була однозначною: відповідальність за події у Петрограді порівну поділяють як Тимчасовий уряд, так і більшовики. З боку української більшості УЦР дії більшовиків не виправдовувалися, не висловлювалося і жодного слова співчуття поваленому Тимчасовому урядові.
Разом із тим події на півночі імперії примушували провідників УЦР до більш рішучих кроків щодо зміцнення своїх позицій в Україні. Вже 27 жовтня 1917 р. УЦР схвалила резолюцію про владу в країні, у якій, зокрема, йшлося про необхідність переходу влади «до рук всієї революційної демократії», але ніяк не до рад робітничих і солдатських депутатів, які «являються тільки часткою революційної демократії». У зв’язку з цим робився такий висновок: «Українська Центральна Рада ви-словлюється проти повстання у Петрограді й буде завзято боротись з будь-якими спробами підтримки цього повстання в Україні».
Подальші події в Україні відбувалися переважно за київським сценарієм, але не завжди мирно. Так, у останні дні жовтня 1917 р. у Києві сталася низка збройних сутичок між робітниками і солдатами, що виступали за радянську владу, та військовими загонами УЦР, проте виступи ці були зовсім не підготовленими, відбувалися спонтанно і носили, так би мовити, локальний характер. Завдяки проголошеному УЦР гаслу автономії України Київ поступово перетворювався на загальноукраїнський політичний центр.
Зважаючи на ситуацію і не маючи в Україні серйозних опонентів у боротьбі за владу, УЦР 7 (20) листопада 1917 р. урочисто проголосила ІІІ Універсал, у якому, зокрема, зазначалося: «Віднині Україна стає Українською Народною Республікою. Не відділяючись від Російської Республіки й зберігаючи єдність її, ми твердо станемо на нашій землі, щоб силами нашими допомогти всій Росії, щоб вся Російська Республіка стала Федерацією вільних і рівних народів. До Установчих зборів України вся власть творити лад на наших землях, давати закони й правити належить нам, Українській Центральній Раді, й нашому правительству – Генеральному Секретаріатові України».
Як свідчать джерела, більшовицький переворот не знайшов належної підтримки у жодної із владних структур та громадських організацій Полтавщини, які й далі продовжували вважати Центральну Раду вищим державним органом України.
30 жовтня 1917 р. свою підтримку УЦР висловили козаки куреня Вільного козацтва м. Глобине Кременчуцького повіту. А 4 листопада 1917 р. на надзвичайному засіданні Полтавської міської думи було прийнято спеціальну постанову, в якій, зокрема, зазначалося: «Закликати всі інші організації і військові частини втримувати всіма способами згоду, ждучи авторитетних розпоряджень від Генерального Секретаріату; послати в Київ до Генерального Секретаріату делегатів: городського голову і голову думи або його товариша, щоб умовитися про тісніший зв’язок з Українською Центральною Радою і Секретаріатом».
Через кілька днів 8 (21) листопада у Полтаві було одержано текст ІІІ Універсалу Центральної Ради, а 10 (23) – його було урочисто оприлюднено на багатолюдному мітингу.
Своє ставлення до політичних подій жовтня-листопада 1917 р. полтавська громада висловила однозначно: підтримати український уряд – Генеральний Секретаріат. Про це свідчать і подані нами нижче матеріали, які були надруковані у місцевому часописі «Вістник Полтавського Губернського Громадського комітету» (1917.-11 листопада.-№164).
Телеграма Полтавського губернського комісара А.Лівицького Генеральному секретарю внутрішніх справ Української Центральної Ради
10 листопада 1917 року
Сьогодні в Полтаві на майдані був парад війську і всенародний мітинг з читанням Універсалу Центральної Української Ради, улаштований Полтавською Радою Революції. Універсал був оголошений головою Ради Революції Терлецьким, після чого виступили з привітанням до громадянства Губерніяльний комісар Лівицький, представники Ради Селянських Робітничих та Вояцьких депутатів і соціалістичних партій українських, російських та єврейських.
Губерніяльний комісар од імені адміністративних інституцій на Полтавщині заявив, що однині буде коритись тільки єдиній владі – Генеральному Секретаріяту.
На мітингу був повний спокій. Робітники, солдати й громадянство з великою радістю вітали Універсал Центральної Ради.
Сподіваючись, що всі інституції громадські і урядові будуть підлягати лише Генеральному Секретаріяту, маю за високу честь про це повідомити Вас як представника першого революційного Уряду Суверенної України.
Губерніяльний комісар
Андрій Лівицький.
Привітання Спілки робітників Полтавського міського самоврядування Українській Центральній Раді з нагоди прийняття ІІІ Універсалу
10 листопада 1917 року
Спілка робітників Полтавського Мійського Самоврядування, зібравшися 9 листопаду на раді, заслухавши оповістку про оголошення Українською Центральною Радою на засіданні 7 сього листопаду Універсалу про об’яву Української демократичної народньої республіки в федеративній Росії, одноголосно ухвалила: висловить з цього приводу найщиріше привітання Українській Центральній Раді і Генеральному Секретаріятові, запевнивши їх, що робітники Мійського Самоврядування визнають Центральну Раду і Генеральний Секретаріят за найвищу владу в Україні і будуть щиро працювати в повній згоді з наказами Ради і Секретаріята на користь Української Народньої Республіки.*