Виходячи з цих міркувань, треба сказати, що ще одному талановитому полтавцю пощастило, і він має шанс долучитися до когорти відомих земляків, наших сучасників: мистецький Київ прихильно вітав художника-графіка, монументаліста, заслуженого працівника культури України, доцента кафедри образотворчого мистецтва Полтавського національного технічного університету імені Юрія Кондратюка, викладача Полтавського міського багатопрофільного ліцею № 1 імені І.П.Котляревського Полтавської міської ради Миколу Грибана. Виставка його робіт нині експонується в “Золотій залі” столичного Українського фонду культури.

Символічно, що відкривалася вона саме у День міста Полтави – урочистості зібрали на свято багатьох полтавців, котрі живуть і працюють у Києві, наче родина зібралася разом, запросивши у своє коло гостей.

Знайомству киян із творчістю Миколи Грибана посприяли знову ж наші земляки – голова правління Українського фонду культури, академік НАН України, видатний український поет, громадський діяч, Герой України Борис Олійник, перший заступник голови УФК, мистецтвознавець, заслужений діяч мистецтв України, член-кореспондент Української академії архітектури, член Національної спілки художників України Дмитро Янко, народний художник України, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, директор видавництва “Криниця” Леонід Андрієвський, а також голова Полтавської обласної громадської організації “Славетні імена Полтавщини” Валентина Асадчева та ще багато поціновувачів його творчості. До Києва приїхала і група полтавців, та найпочеснішими у Фонді стали наймолодші гості – вихованці художника, учні міського ліцею №1 на чолі з класним керівником Катериною Овчаровою. А їхня програма знайомства зі столицею (для багатьох першого) була ще ширшою – школярі відвідали, зокрема, урочище Бабин Яр, поклали квіти до пам’ятників жертвам нацизму, провели екскурсію Майданом Незалежності.

Дмитро Янко коротко розповів гостям Фонду про творчий шлях Миколи Грибана, котрий віддав улюбленій справі сорок років життя, наголосивши, що він продовжує кращі традиції реалістичного мистецтва, але зумів залишитися самим собою у творчості. Ведучою свята була представник громадської організації “Славетні імена Полтавщини” Лариса Тютюнник – вона надала слово усім бажаючим поділитися враженнями від виставки. А таких було багато, і це пояснюється ще й тим, що за двадцять років Незалежності, як наголосив наш земляк, художник, старший науковий співробітник Музею Івана Гончара Володимир Рак, лише цього року у виставкових залах почали з’являтися графічні твори – суспільство вже “доросло” до графіки, до розуміння її непростої мови.

– Микола Федорович працює із живим матеріалом, із живими враженнями, з таємницею життя – уміє бачити найголовніше, “мінімальними” (беру в лапки це слово!) засобами створює образи: лінія, штрих, два кольори – чорне й біле… Він чаклує, відчуваючи таємницю ритму, а це – одна з головних таємниць життя. У нього є чому навчитися, – зазначив художник.

Особливо емоційним був виступ члена правління УФК та попечительської ради програми “Нові імена України”, директора авторської школи мистецтв, художника-графіка Олени Красильникової:

– Зали Українського фонду культури бачили багато виставок, але сьогоднішня заслуговує особливої уваги й глибокої поваги, бо ж графічне мистецтво саме по собі дуже складне і вимагає великих зусиль від художника. Тут треба чітко відчувати і лінію, і композицію, щоб донести свій задум до глядача. Виставка, відкрита сьогодні, – це роботи дуже високого рівня: витончені, образні, вони гідні того, щоб бути представленими тут і можуть представляти Україну за кордоном. Хочу висловити моє щире захоплення творами полтавського художника!

– На правах земляка можу тільки порадіти, Миколо Федоровичу: рідко хто до нас заїжджає із таким молодим красивим ескортом – у цих хлопців і дівчат в очах стільки ж енергії, скільки у Ваших роботах! Зокрема у серії картин, що так і називається – “Молодість”. Спасибі Вам за цікаві роботи, а Ваш “Федорівський ідол” – це шедевр, це філософська симфонія, у ній подих тисячоліть. Графіка – вічне мистецтво! – сказав письменник, лауреат премії імені Андрія Малишка Віктор Женченко.

Валентина Асадчева розповіла гостям, що першими у цьому залі побували кілька років тому виставки учнів Миколи Грибана, її ж саму вразила персональна виставка художника, що проводилася кілька років тому в Полтавському краєзнавчому музеї:

– Тут і символіка, і наша історія, й особисті почуття, ці картини неможливо переглянути швидко – над ними треба думати, аналізувати, відкриваючи їх багатий зміст.

Член правління УФК, поет Михайло Шевченко говорив, власне, про суть творчості, коли митець перед чистим аркушем опиняється “на отій хвилі, яка несе без пам’яті…”:

– А щоб людина так жила, щоб дозволяла собі такий політ, потрібне відповідне середовище, оточення – Микола Грибан має це в Полтаві. Не аналізуватиму його творчу манеру, але скажу: я хотів би, щоб мою книгу оформив такий художник, а я щоб написав про такого художника. Ще скажу, що це серйозний зал – він має свою магію, свій вплив на людей, і ця подія додасть художникові відчайдушності, свободи робите те, чого ще ніхто не робив і чого ніхто, окрім нього, не зробить!

Микола Федорович почув дуже багато приємних для себе слів, навіть від друзів юності – однокласників і однокурсників, але особливо радів вітанням своїх вихованців-ліцеїстів. Будуть і серед них, безперечно, відомі художники, і навіть уже є – дві молоді майстрині, нині киянки, колишні учениці Миколи Грибана – член НСХУ Жанна Олійник-Макій та Юля Олійник – прийшли привітати свого наставника. А нинішні школярі співали для нього і впевнено зазначали, що одне з джерел його творчих успіхів – то можливість “бачити щодня захоплення в очах учнів, читати в них натхнення”.

Сам художник так підсумовує столичну подію:

– Кожна виставка – це певний підсумок. І коли бачиш у залі відразу таку кількість власних робіт (а тут їх 36), і саме такий зал дає змогу поглянути наче збоку на свій доробок – цілісно, сконцентровано… І коли слухаєш, як сприймають твою творчість, чітко розумієш, над чим треба далі працювати, а що, може, було зроблено й даремно. Навіть заради цього варто проводити виставки!

А гості “Золотої зали” говорили про те, що в роботах Миколи Грибана побачили і Полтавщину, і загалом Україну – в символах, що “прописані”
ще за Трипілля, у знаках і лініях, що віднайдені у древніх скарбах різних епох на теренах нашої області, й відчули, як вони образно єднають сьогодення з минувшиною.