Збудовано храм у 1781 році на кошти Андрія Ільченка. Собор являє собою муровану одноярусну прямокутну в плані тридільну споруду. Фасади завершені карнизом із трикутними фронтонами. Центральна частина перекрита склепінням і завершена восьмигранним барабаном із банею. Поверхня стін прикрашена складною ліпниною наличників, характерних для українського бароко. Собор – унікальна і своєрідна споруда, тісно пов’язана з дерев’яною монументальною архітектурою.

На його великому історичному шляху було багато  визначних подій. 1871 року собор широко відзначав століття. У Полтавському архіві збереглася проповідь із нагоди ювілею. В ній храм постає духовним центром, є також Заповіт предків – ходити в храм і творити добро, доки дається Богом життя.

Пережив собор і час випробувань. У 1960 – 1989 роках він стояв закритий. Трагічна доля спіткала внутрішню частину церкви, зокрема іконостас. Ікони були понівечені, цінні – привласнені. В народі передається така історія: ікони привезли в одну з міських котелень, грізний райкомівський чивновник наказав їх спалити. Та працівники котельні були категорично проти. Вони запропонували секретарю райкому першим вкинути ікону в палаючу піч, але той також відмовився. Цей факт засвідчує, що гоніння на церкву нав’язувалося чиновниками вищого рангу.

У 1988 році, коли Україна відзначала тисячолітній ювілей хрещення Київської Русі, тисячі віруючих Пирятинського району поставили питання про відкриття храму. Навіть на той час ця благородна справа вимагала титанічних зусиль. Та врешті-решт Божа істина перемагає: релігійна громада внаслідок вказівки столичних інстанцій отримала реєстрацію. Громадський рух став рушійною силою щодо зламу стереотипу упередженості та надуманих підозр.

Для відбудови храму потрібно було багато зробити. Архієпископом Полтавським і Кременчуцьким Високопреосвященним Саввою був призначений перший священик – ієрей Степан Ковбасяр, потім служив ієрей Миколай. З 1990 року служити випало авторові цих рядків.

У 1996 році храм відвідав митрополит Полтавський і Кременчуцький Феодосій. Тут також служили владики архієпископ Филип та єпископ Євлогій. У храмі побували чудотворна ікона святої Великомучениці Варвари та мощі святого Димитрія Ростовського.

Особлива атмосфера панувала в храмі напередодні 2000 року. З ініціативи громадської організації “Світ через культуру” (керівник – Ганна Синяк) органами місцевого самоврядування нам передано книгу 1874 року видання, яка свого часу належала храму. А також проведено конкурс, у якому було виявлено різьбяра, що згодом вирізав чотири колони для храму, високо оцінені майстрами з Чернігова. Це стало добрим жестом із боку влади та громадської організації, що знайшло позитивний відгук серед багатьох вірян.

Визнаючи храм духовною опорою, жителі села Усівка Пирятинського району передали на довічне згадування список жертв Голодомору. Він не використовується в політичних цілях.

За період, що минув із часу відкриття, храм набув доброї слави. В ньому панує відчуття Живого Бога, де відкривається емоційний простір для життя церковної громади. Правиться Божественна Літургія, на котрій віруючі причащаються святих Христових Таїн, здійснюються Таїнства покаяння, хрещення, вінчання, єлеєосвячення всього того, що складає сутність релігійного життя.

У нових соціальних умовах церква виховує патріотизм, прищеплюючи любов до України як до великої європейської держави з багатою православною культурою. Окрилена вірою людина готова прийняти служіння суспільству. В 2007 році храм відвідав Голова Верховної Ради України Володимир Литвин.

В етнокультурному просторі храм облагороджує суспільні настрої, створює гармонію з навколишнім світом, забезпечуючи взаємозв’язок поколінь. Собор передає нащадкам заповіти минулого – примножувати духовні надбання, обминаючи тектонічні злами в житті.

Шанобливе ставлення до пирятинської святині помітне серед усіх верств населення. Естафета служіння передається з покоління в покоління, і так понад два століття виконується Богом призначена місія. В час святкування 230-річчя церкви релігійна громада висловлює щиру вдячність Преосвященнійшому єпископу Миколаю за архіпастирську опіку над історичним храмом та його багатогранну діяльність на благо Святої Церкви.