– Наше підприємство входить до структури потужного агропромислового холдингу "Золотий світанок". Ми починали "з нуля", оскільки не були правонаступниками колгоспу чи господарства будь-якої іншої форми власності.  Відтак, не мали ні своєї бази, ані техніки, ані землі, – розповідає генеральний директор ТОВ "УкрЛатАгро" Віталій Крижанівський. – Нині орендуємо земельні паї на території Миргородського району, обробляємо 7 тисяч 200 гектарів.

– Віталію Максимовичу, які умови співпраці пропонує селянам "УкрЛатАгро"?

– Нічого нереального, того, чого не виконаємо, ніколи не обіцяємо. Чесно розповідаємо людям про роботу свого підприємства. У разі укладення нового договору пропонуємо виплату коштів наперед. Приміром, власник земельного паю, кадастрова вартість якого становить 60 тисяч гривень, одразу після укладення договору на 3 роки під 3 відсотки отримує 5 тисяч 400 гривень. Фактично ми платимо наперед за те, чим ще не користувалися.

– Скільки працюючих у Вашому господарстві?

– Разом із адміністрацією – тридцять чоловік. Усі спеціалісти – з вищою освітою, адже високій кваліфікації персоналу ми приділяємо дуже велику увагу. Підбираємо найкращих, вчимо, якщо треба. У державі занедбана ланка підготовки фахівців робочих спеціальностей. Скажімо, надзвичайно важко сьогодні знайти висококваліфікованого механізатора, якому можна довірити трактор чи комбайн вартістю 2,5 мільйона гривень. Окрім того, ми працюємо в цілодобовому режимі в єдиній автоматизованій системі, у нас встановлена найновіша бухгалтерська програма, створена комп'ютерна мережа. У мене не виникає необхідності їздити по полях перевіряти роботу: всі комбайни, вантажні машини, їхні маршрути чи простої бачу в режимі он-лайн. Будь-яка операція, яку проводить "УкрЛатАгро", теж проходить тільки в програмі, її бачать і засновники. Тобто вся наша робота повністю прозора.

– Така невелика кількість працюючих означає, напевно, що застосовуються інтенсивні технології й потужна техніка?

– Так. Техніка у нас вся імпортна, сучасна. До наявного машинно-тракторного парку цього року додалося ще дві одиниці техніки: ми пробували впровадити мінімальний обробіток грунту, але прийшли до висновку, що на наших миргородських чорноземах все ж таки потрібно орати. Технології теж використовуємо прогресивні, які передбачають прогнозування. Скажімо, на сьогоднішній день у нас уже розроблена технологічна карта з розрахунками усіх операцій, які будемо проводити у 2011–2012 роках по кожній культурі. До неї входить, зокрема, й розрахунок витратної частини, тобто ми бачимо, скільки грошей необхідно вкласти у кожен гектар землі. Також заздалегідь бачимо приблизну прибуткову частину. Вже закладені рентабельність і прогнозована урожайність на наступний рік.

– Яка структура посівних площ?

– У структурі посівних площ нашого господарства – до 10 відсотків соняшнику, 38 відсотків – кукурудзи, 25 відсотків – озимої пшениці, 12 відсотків – ріпака, сіємо також сою – як добрий попередник під озиму пшеницю. Використовуємо переважно сорти української селекції, вони, на мій погляд,  найбільш адаптовані до наших кліматичних умов. Крім того, "УкрЛатАгро" акредитоване як насіннєве господарство, маємо відповідний сертифікат, тому насіння в основному своє, купляємо тільки еліту. Щодо врожаїв, то вони у нас найвищі по Миргородському району. Зокрема пшениця дала по 52 центнери з гектара, причому вся вона – продовольча, ріпак озимий – по 30 ц/га, ярий – по 28 ц/га. Гарні види маємо й на технічні культури.

– Віталію Максимовичу, наскільки точним, на Вашу думку, може бути прогнозування в нинішніх ринкових умовах?

– Ви знаєте, зазвичай розрахунки виправдовують себе на 90 відсотків. Звісно, трохи перестраховуємося в затратній частині. Наприклад, до розрахунку собівартості продукції ми внесли вартість дизпального – 1,2 долара.

– Розрахунки робите у валюті?

– Здебільшого. По-перше, так зручніше для інвесторів. По-друге, ми – експортери зерна, 99 відсотків наших контрактів – доларові. Ми є членами Міжнародної асоціації торгівлі зерном і кормами (GAFTA). Також "УкрЛатАгро" – чи не єдине сільськогосподарське підприємство в області й, можливо, навіть в Україні, сертифіковане по системі управління якістю ІSО. Для цього ми пройшли повний аудит на відповідність підприємства міжнародним стандартам. Перевірялися техніка, технологія, якість продукції, вся діяльність підприємства, починаючи від екологічної безпеки й закінчуючи дотриманням вимог безпеки праці. Але завдяки цій сертифікації наші покупці знають, що продукція, яку ми пропонуємо на ринку, відповідає міжнародним стандартам. Щоправда, у нинішньому році, в зв'язку з прийняттям нового Податкового кодексу, ми не можемо собі дозволити бути експортером і змушені продавати зерно на внутрішньому ринку.

– З яких причин?

– У нових умовах продаж зерна на експорт може підвести наше підприємство під солідні штрафні санкції. Поясню, чому. В "УкрЛатАгро" є податковий кредит, який становить 6 мільйонів гривень. Тобто не ми винні державі, а вона – нам. Коли ми продаємо продукцію на експорт, працюємо з нульовою ставкою ПДВ. Згідно ж із новим Податковим кодексом ми повинні рознести залишки кредиту ПДВ на кожну культуру. А як це зробити, ніхто не знає, немає відповідного механізму. Не можуть цього роз'яснити і в податковій, куди ми направляли відповідний запит.

– Напевно, це вдарить по економіці Вашого підприємства?

– Ні для кого не секрет, що сьогодні світова ціна на зерно набагато вища, ніж ціна на українському ринку. А оскільки наше господарство є членом GAFTA, ми укладаємо контракти наперед, у травні-червні. Тобто ми ще не знаємо, що виросте на полях, але, щоб себе перестрахувати, мінімум 50 відсотків продаємо за форвардними контрактами, знаючи ціну в твердій валюті. Зараз, на жаль, ми не можемо виконати ці контракти. Добре, що наші партнери розуміють ситуацію.

– Однак для діяльності будь-якого підприємства, навіть доволі успішного, завжди необхідні обігові кошти…

– Ми не хочемо продавати за безцінь свою продукцію, адже ніхто дешево не буде нам продавати ні с
елітру, ні дизельне пальне. Однак ми просто змушені це робити. Бо вже сьогодні потрібно готувати грунт, купувати добрива, насіння тощо. В Україні за пшеницю III класу більше 1600 гривень за тонну ніхто не дає. Світова ж ціна на неї – не менше 300 доларів за тонну. І це при нульовій ставці ПДВ, тобто продавець отримує валюту і нічого не платить. Згідно із загальнодержавною статистикою у липні нинішнього року зареєстровано найменший експорт за двадцять останніх років. Це незрозуміло з огляду хоча б на те, що торговий баланс держави – мінусовий.

– Чи не пов'язуєте Ви цю ситуацію зі спробами сформувати монополію на внутрішньому зерновому ринку?

– Я б такого не сказав. Цього року я брав участь у нараді Міжнародної асоціації торгівлі зерном і кормами, яка проводилася у Києві. Попит на зерно завжди є, тільки потрібно вміти продати його за вигідною ціною. Тим більше, що ситуація з продовольством у світі досить напружена. Я розумію, що нашій державі потрібно поповнювати бюджет. Але, скажімо, введення мита на експорт зернових культур "з'їдає" 20–23 євро на тонні зерна – той заробіток, який закладав для себе товаровиробник. Сьогодні ж він мусить віддати ці гроші державі. Закордонний покупець, купуючи зерно на нашому внутрішньому ринку, теж знижує ціну рівно на розмір мита, щоб заплатити його потім Українській державі. У будь-якому разі у збитку залишається той, хто вирощує це зерно, тобто товаровиробник.

– Віталію Максимовичу, чи має "УкрЛатАгро" власні потужності для зберігання зернових?

– Від самого початку діяльності планували побудувати власний елеватор, розрахований на 50 тисяч тонн одночасного зберігання. На його будівництво потрібно 10 мільйонів доларів – дуже значні капіталовкладення, на які інвестори не зважилися під час економічної кризи. Однак об'єкт уже на етапі проектування, і, сподіваюся, в найближчі декілька років ми все ж його зведемо. А от проект заводу з виробництва альтернативного палива – паливних брикетів із соломи, – який ми також хочемо реалізувати, вже погоджений. Це теж доволі сміливий інноваційний проект із значними іноземними інвестиціями. Завод, найімовірніше, побудуємо на межі Полтавської й сусідніх областей, щоб забезпечити його потужності достатньою кількістю сировини. Її необхідно до 60 тисяч тонн на рік. Але, крім самого заводу, потрібно ще купити необхідне обладнання й техніку для збирання соломи.

– Цю продукцію теж експортуватимете?

– Не обов'язково. Вартість газу в Україні постійно зростає, тому внутрішній ринок збуту також доволі перспективний. 

– Вартість газу зростає, але впроваджувати альтернативні технології, здається, не поспішають. До того ж у світі потужне газонафтове лобі, яке має ще й політичне підгрунтя…

– Рано чи пізно ціна на газ сягне такого рівня, що споживачі не зможуть за нього платити. Адже цей ресурс не безкінечний. На відміну від газу, солома, лушпиння соняшнику – відновлювальна сировина, цикл її отримання можна повторювати безкінечно. До речі, європейцям уже нині доплачують за те, що вони спалюють не газ, а паливні брикети, пресовані з різних відходів. Ми стараємося впроваджувати проекти, які рухають бізнес на декілька кроків уперед. Енергозберігаючі технології – це інноваційні технології. А саме на інноваціях і ґрунтується успіх.