– Завжди була свідомою свого народу, його великих цінностей, тому й обрала фах учителя української мови та літератури, який у 1980-х роках вважався непрестижним і неперспективним. Так вірилося, що зі здобуттям незалежності пріоритети зміняться. З цими надіями щодня й працювала. З ними стала й лауреатом Всеукраїнського конкурсу "Вчитель року-97". 2009-го мою роботу оцінили на найвищому рівні – Президент Віктор Ющенко вручив відзнаку Героя України.

Радує, що відроджується мода на вишиванки, які комфортно вписуються й у свято, і в будень. Вони, мабуть, дієвіше за будь-які словесні заклики повертають почуття спорідненості з минувшиною нашого народу. Радію душею, коли бачу, що в елементах одягу все частіше домінують кольори національного (а не зарубіжних) прапора.

Я маю чималий досвід спілкування з дітьми, і за багато років мені довелось чути різні відтінки в інтонації, з якою вони вимовляли таку, здавалось би, найприроднішу для нас фразу: "Я – українець!" Тож щаслива з того, що сьогодні в цих словах переважає почуття гідності.  Але є ще за що тривожитись: засмучує доля тих, хто навіть у незалежності відчуває себе пігмеєм. Сподіваюся, що відродження національних почуттів стане нормою для кожного, хто живе в Україні, а не винятком, який дивує й дратує сусідів.

Моя професія, моє покликання дають можливість дивитися у майбутнє поглядом, сповненим надіями  багатьох поколінь: свого Мойсея Україна таки чекає, бо вимурувати й уторувати їй шлях до світових вершин може тільки самовідданий патріот, для якого незалежність – не яскравий ярлик, а норма життя, сформована почуттями, розумом, свідомістю.