– Всі, хто у 1990-х уже мав трудову книжку, добре пам'ятають, як у перші роки після здобуття незалежності на межі виживання опинились навіть великі, потужні підприємства, що вже й говорити про заклади культури. Українське товариство охорони пам'яток історії та культури, у карлівській районній організації котрого я працювала відповідальним секретарем, здавалось на той час взагалі нікому не потрібним. Тож, незважаючи на двадцятилітній досвід роботи в цій сфері, мені довелося відмовитися від справи, в якій працювала за покликанням, і розділити долю багатьох, хто змушений був кардинально змінити рід занять.

Боляче було дізнаватися, що музеї, які діяли у районі при кожній сільраді, закриваються, що районний краєзнавчий музей ледве животіє… І як я зраділа, коли 1998 року ця наша карлівська історична скарбниця почала відновлюватися. Тоді за справу взявся великий ентузіаст, заслужений агроном України Петро Пилипович Баклицький. 2002-го я змінила його на посаді директора музею. На той час заклад уже не тіснився, як раніше, у двох кімнатках, а розташовувався на всій площі свого нинішнього прекрасного приміщення. З 2003 року змінився і статус музею: раніше він існував на громадських засадах, а відтоді перейшов у комунальну власність району.

Нині в фонді музею налічується близько 6 тисяч експонатів. І кількість їх постійно поповнюється, адже у нас багато справжніх друзів. Серед них – і звичайні відвідувачі, які активно цікавляться особистостями славетних земляків – Героїв Радянського Союзу, Героїв Соціалістичної Праці. Так приємно, що іноді приходять люди дуже поважного віку й зізнаються, що хочуть знати більше про історію свого краю, жалкують, що раніше жодного разу до нас не зверталися. Дехто просить допомогти розшукати інформацію про загиблих під час Великої Вітчизняної війни родичів. Набагато свідомішою, ніж іще десятиліття тому, стала молодь – ми підтримуємо школярів, студентів, які пишуть наукові роботи на теми краєзнавства.

Досить відчутно зросла кількість відвідувачів: якщо в 2002-му ми прийняли їх близько двох сотень, то тепер щороку – понад 4 тисячі. 2005-го експонати музею стали частиною музейного державного фонду, а це дуже великі водночас і честь, і відповідальність. Тож доброю опорою нам є підтримка районної влади.

Працюємо також і в напрямі збереження історичних пам'яток на території Карлівського району. До речі, якщо на початок 1990-х їх було виявлено близько півсотні, то сьогодні маємо вже 185. Отак і рухаємося вперед, намагаючись нічого не розгубити з минулого.