Як відзначив у вітальному слові до пастви Високопреосвященніший Владика Филип, цього року Православна Церква відзначає сторічний ювілей з часу прославлення у сонмі святих святителя Іоасафа.

Іоасаф (мирське ім’я Іоаким Андрійович Горленко) народився у свято Різдва Божої Матері 8 (21 за н. ст.) вересня 1705 року в Прилуках, у сім’ї полковника Прилуцького козацького полку. Його мати була дочкою гетьмана Данила Апостола. Батьки хотіли для сина військової кар’єри, але він ще у віці одинадцяти років вирішив покинути мирське життя, у сімнадцять був пострижений у ченці, у двадцять три став ієродияконом. Здобувши освіту в Київській духовній академії, почав читати там лекції. 1737 року поставлений ігуменом (а згодом – архімандритом) Мгарського Спасо-Преображенського монастиря, а 1744-го – намісником Троїце-Сергієвої лаври. У 1748-му призначений єпископом Бєлгородським та Обоянським, на цій кафедрі залишався до кінця життя. На той час Бєлгородська єпархія була однією з найбільших у Російській імперії, нараховувала 1060 парафій.

Преосвященний Іоасаф дбав про піднесення церковного життя, відбудову храмів, піклувався про Харківську колегію і взагалі багато уваги приділяв розвитку освіти, виступав проти латинізації шкіл. За переказами сучасників, єпископ був дуже милосердним до всіх стражденних, часто відвідував хворих, які за його молитвами отримували зцілення. Свідчення про ці та інші чудеса, якими Господь прославив Свого великого угодника, особливо після його смерті, й стали підставою для його канонізації, що відбулася за рішенням Святішого Синоду 4 (17 за н. ст.) вересня 1911 року. Його мощі почивали у Свято-Троїцькому соборі в Бєлгороді нетлінними.

Про одне з дивних чудес від мощей святителя розповів з амвону Владика Филип, який починав своє священицьке служіння в Курсько-Бєлгородській єпархії. Історію тоді ще молодому священику повідала жінка поважного віку Марія Іванівна, уродженка Курської губернії, очевидиця події прославлення святителя Іоасафа.

Через величезний наплив народу до улюбленого святого (за історичними даними, в Бєлгород зійшлося до 200 тисяч богомольців) нічого було й думати прикластися до мощей. Тому священики підняли раку з мощами над головами людей, які проходили під нею, думкою й серцем звертаючись до святого зі своїми печалями. Серед натовпу були й батьки Марії Іванівни. Свою маленьку доню вони принесли в Бєлгород на руках, бо через хворобу ніжок вона не ходила. Напевно, гарячою була батьківська молитва, і чудотворець почув її. Коли дитя пронесли під мощами, хвороба відступила, Господь за молитвами святого зцілив Марію. 

З приходом до влади більшовиків чимало святинь, зокрема й святих мощей, було знищено. Однак мощі святителя Іоасафа Господь зберіг. 1920 року їх перевезли до Москви й виставили в музеї Народного комісаріату охорони здоров’я, а потім передали до експозиції Музею історії релігії та атеїзму (Санкт-Петербург). 1991 року мощі повернули Церкві, вони знаходяться в Бєлгородському кафедральному Преображенському соборі.