Хлопець самостійно навчився грати на скрипці та фісгармонії, мав потяг до науки. Хоч і був сліпим, ходив до школи, знання засвоював на слух. Батьки якось взяли його до Великих Сорочинців на ярмарок, і там хлопця помітив відомий кобзар Михайло Кравченко, взяв його за учня, подарував свою кобзу, на якій Кушнерик грав усе життя, пройшов із нею майже півсотні тисяч верств. Його кобза звучала на весіллях, на вулицях Кременчука, Хорола, Полтави, Миргорода, Лубен, Києва, Ромен, Пирятина…

За царизму зазнав переслідувань за виконання волелюбних пісень, зокрема на вірші Тараса Шевченка. Співав пісні про похорон поета в Каневі – "Сподівалися Шевченка" і "На високій дуже кручі". У складі групи кобзарів брав участь у створенні колективної поеми про Шевченка "Слава Кобзареві" на відзнаку 100-річчя виходу в світ першого видання "Кобзаря".

У 1939 році брав участь у республіканській конференції кобзарів та лірників у  Києві, того ж року прийнятий до Спілки письменників України.

Федір Кушнерик талановито виконував думи  "Маруся Богуславка", "Олексій Попович", "Самійло Кішка", "Про сестру та брата", "Три брати азовські", "Федір безрідний, бездольний", "Хмельницький та Барабаш", історичні пісні "Сава Чалий", "Козак Нечай", "Ой Морозе, Морозенку", пісні на слова Сковороди, Шевченка, Руданського, жартівливі та сатиричні пісні. Складав власні твори.

Урочисто відзначалося 65-річчя від дня народження та 30-річчя творчої діяльності кобзаря 15 грудня 1940 року. Але в той час Федір Кушнерик уже був тяжко хворий. З Києва до Великої Багачки виїхала велика делегація. Ювілейне засідання, яке проходило у переповненому сільському клубі, відкрив Павло Тичина. Звертаючись до присутніх, він сказав: "…У цьому радісному хорі народних співців одне з перших місць належить кобзарю-поету Кушнерику…"

Вже традиційно у Великій Багачці щороку проводиться кобзарське свято.