Та, звісно, такі оцінки – це не більш ніж перша запаморочлива реакція на успіх співвітчизників, котрі гідно представили державу на міжнародній спортивній арені. Насправді ж у професійному спорті всі досягнення прогнозовані та плановані, говорить заслужений тренер України, тренер Національної параолімпійської збірної команди України з плавання, тренер Полтавської обласної дитячо-юнацької реабілітаційно-спортивної школи інвалідів Галина Бойко, й здобути “золото”, “срібло”, “бронзу” допомагають не щасливий випадок, а тривала й самовіддана праця, максимально індивідуалізований тренерський підхід до організації підготовки спортсменів.
Саме все це й заповнює будні полтавських плавців, які продемонстрували в Берліні найкращі результати збірної: Євген Богодайко виборов 10, а Дмитро Виноградець – 7 нагород. Три золоті та дві срібні медалі додала до скарбниці збірної й полтавка Оксана Хруль.
Все починається з тренувань
Високі берлінські здобутки всіх трьох полтавських чемпіонів Галина Бойко оцінює по-тренерськи стримано: вдалося вийти на очікуваний рівень. І для неї, і для її вихованця Дмитра Виноградця, так само, як і для Євгена Богодайка та Оксани Хруль, котрих тренує Ілля Калайда, цей виступ – у першу чергу один із етапів підготовки до Параолімпійських ігор у Лондоні, що стартують у вересні наступного року.
– Підготовка спортсмена здійснюється за чотирирічними олімпійськими макроциклами: ми поступово, але постійно піднімаємо планку, адже вийти на рівень результатів, що забезпечать нашим вихованцям конкурентну боротьбу з найсильнішими атлетами світу на Параолімпійських іграх, відразу, скажімо, за один рік, майже неможливо, – розповідає Галина Миколаївна. – Тому кожен черговий здобуток є лише необхідним щаблем на шляху до вершин спортивної майстерності.
Заплив за запливом, нові й усе складніші у межах запланованої програми завдання, травми, від яких у професійному спорті вберегтися майже неможливо… Звісно, такий розклад життя вимагає акумуляції не тільки фізичного потенціалу, а й характеру – сили волі. План підготовки у кожного індивідуальний, але викладатися він вимагає, не рахуючись із втомою, забуваючи про будь-які слабкості та побічні бажання.
Із Дмитром Виноградцем Галина Бойко працює уже сім років, із Євгеном Богодайком та Оксаною Хруль – кілька останніх, відколи вони стали членами Національної параолімпійської збірної.
– Так уже склалось у житті, що воно щодня, щохвилини вимагає від них долати труднощі. Звісно, звикнути до цього неможливо, але наші вихованці – мужні люди, сильні особистості. Під час тривалого періоду тренувань усім нам непросто: дається взнаки високе фізичне та психоемоційне навантаження, буває, що виникають і протиріччя. Але це такі собі дрібні, поточні випробування, без яких рух уперед, мабуть, ніколи й не відбувається. Найлегше працюється з Дмитром. Він завжди повною мірою усвідомлює мету підготовки, розуміє, як виконання поставлених проміжних завдань позначиться на кінцевому результаті змагальної діяльності. Адже виступи на змаганнях – це пік, якому передують місяці виснажливих навчально-тренувальних зборів. Із юними спортсменами-підлітками (Жені Богодайку – 17, а Оксані Хруль – 16 років) турбот трішки більше. Ще потрібно хвилюватися, щоб високі перемоги вони сприймали винятково як стимул здобути ще вищі. Діти як діти: втомиться Оксанка – і нахнюпиться, і поплаче, але, попри все, знає, чого прагне, тож старається.
“Трудівниця”, – додає про підопічну директор Полтавської обласної дитячо-юнацької реабілітаційно-спортивної школи інвалідів, заслужений тренер України Сергій Калайда. Оксанка не з тих, кому все дається відразу і легко, її козир – наполегливість. А про Євгена з перших занять у басейні можна було зробити висновок: здібний!
– Безсумнівний авторитет для юних плавців – Діма Виноградець. Досі не можу забути, як палко вболівав за нього Женя Богодайко під час Параолімпіади в Пекіні у 2008 році. Він тоді тільки Дмитром Виноградцем і жив! А 2009-го з Рейк’явіка, де проходив чемпіонат Європи, з перемогами поверталися вже всі: й Дмитро Виноградець, і Євген Богодайко, й Оксана Хруль, а також підопічна Марини Горностаєвої – Наталія Шестопал, яка, до речі, брала участь і в змаганнях у Берліні – ввійшла до фіналу.
Соті переможної секунди
За перебігом чемпіонату в Німеччині Сергій Олексійович Калайда уважно спостерігав через Інтернет: прямі трансляції тепер – не дивина. Але найдокладніші коментарі вислуховував по телефону від Галини Бойко. Є у нього свої висновки й про перемоги, які далися спортсменам найтяжче, й про інші цікаві події змагань, але право на такі розповіді залишимо їхнім безпосереднім учасникам.
– Для мене найнапруженіший момент чемпіонату був другого дня після його початку, – говорить Євген Богодайко. – Дистанція “100 метрів брас”. І я розумію, що ми втрьох, із німцем та хорватом, долаємо її з різницею лише в соті секунди. Цікаво було…
Розповідати про те, як все ж обійшов суперників, Женя не став. То вже розв’язка ситуації. Гостріші відчуття залишає по собі кульмінація.
– По-спражньому радів, коли усвідомив, що завоював десяту нагороду. Тоді всі попередні моменти змагань ніби аж пропливли перед очима, – зізнається хлопець.
Оксана Хруль не приховує, що результатом змагань задоволена, але прагне більшого. У першу чергу бажає собі не хворіти. І тоді все буде як слід: два тренування на день, долання дистанцій попри бажання відпочити, розслабитись.
– За мене дуже вболівали батьки, бабуся, друзі. Я щодня отримувала купу “есемесок” – вітали, підбадьорювали, – розповідає Оксана Хруль. – Приємно, що підтримували й колеги по збірній – особливо, коли я пливла естафету, а це ж відповідальність за всю команду: без права підвести. Але передусім дякую за свій результат тренерам.
Спортивні ж наставники не забувають відзначити важливість своєї співпраці з батьками плавців. Адже постійна психологічна підтримка, контроль за здоров’ям, нормами харчування, режимом дня головним чином – їхній клопіт. І ці “домашні завдання” впливають на результат у басейні далеко не в останню чергу.
Мама Оксани, Ірина Сергіївна Хруль, ще 5 років тому, коли лікарі виголосили: ваш
у дитину врятує тільки плавання, змушена була залишити роботу й водити дівчинку на вранішні та вечірні заняття до басейну. Тепер у цьому вже немає потреби: проводжати її доводиться за тисячі кілометрів – у Ісландію, Голландію, Німеччину… “Я бачу, яка вона стала витривала, – говорить жінка. – Та й серйозніша, самостійна… Молодці наші діти!”
Посміхайтесь!
У пам’яті Галини Бойко берлінські змагання залишаться не тільки успішними для збірної, а й організованими на високому рівні. До столиці Німеччини спортсмени прибули за три дні до початку чемпіонату й почали тренування. Особливо зручно було те, що розселили їх у готелі, розташованому неподалік від спорткомплексу, до речі, майже в центрі Берліна. Тож жодних транспортних проблем! А при щільному графіку міжнародних змагань подібні обставини завжди дуже важливі. Тож хвилюватися доводилось уже винятково за результати своїх підопічних.
– Дуже непростим був для нас передостанній, шостий, день змагань. Євген Богодайко мав пливти в один день дві дистанції. І вони були в нього основні: “50 метрів батерфляй” і “100 метрів на спині”. Певний часовий інтервал між цими запливами був, тож відпочити й зібратись із силами ніби й можна, але ж куди подіти втому, психологічне виснаження, накопичені вже від початку чемпіонату? Самопочуття Жені погіршилось… Зізнаюсь, трішечки налякав він мене, не обійшлося і без допомоги лікаря нашої збірної. Але наступного ранку був уже бадьоріший за всіх.
Неабияк довелось похвилюватися Галині Миколаївні й тоді, коли у Дмитра Виноградця дві дистанції майже перетікали одна в іншу – за часом завершення попередньої та початку наступної. Впорались: “50 метрів батерфляй” – світовий рекорд, “50 метрів на спині” – золота медаль!
До кожного зі спортсменів, із якими працює Галина Бойко, в неї уже відпрацьований індивідуальний підхід. Своєрідна формула, що має видати один і той же результат, – готовність плавця продовжувати боротьбу (не має значення – на тренуваннях чи вже на змаганнях). Але, звісно, задіяні в цій формулі показники – особливості характеру, прагнення спортсмена – у випадку з кожним із них різні. Які саме – то професійний секрет Галини Миколаївни.
Що ж до власних переживань, то вона не приховує: під час змагань завжди дуже хвилюється за своїх вихованців.
– Пульс у мене тоді, мабуть, 220 за хвилину, а то й вище. І, до речі, найдієвішим заспокійливим вважаю… посмішку. Цьому ж навчаю і новачків: ледве відчуваєте, що вас уже накриває хвиля переживань, починається мандраж – змушуйте себе посміхатись. Так, спочатку це буде мати досить неприродний вигляд, але мозок обов’язково відреагує на те, що “написано” у вас на обличчі, й поступово психічний стан почне нормалізовуватися.
Як тут не пригадати крилате поетове: “Щоб не плакати, я сміюся…”
На порозі канікул
Нині у чемпіонів час поступового виходу з високих навантажень періоду підготовки та змагань: після повернення з Берліна потрібно м’яко і плавно перейти на звичайний режим тренувань. Це триватиме ще кілька днів, і… на порозі – канікули: час посміхатися щиро й невимушено! Женя Богодайко говорить, що мріє просто досхочу побути вдома, з рідними та близькими йому людьми. Бо найбільшим випробуванням для нього є постійні поїздки на збори (в Євпаторію чи Миколаїв): три-чотири дні погостював вдома й знову – в дорогу, туди, де все життя тільки за єдиним маршрутом: готель – басейн і навпаки. 2008 року Галині Бойко з Дмитром Виноградцем довелось провести на зборах 9 місяців! Оксана Хруль планує і на канікулах не забувати про воду, але ту, що щиро й невимушено тече у своїх природних ворсклянських берегах.
Потрібно відпочити й набратися сил, адже що там лукавити: всі думки і спортсменів, і їхніх тренерів відтепер – про Параолімпіаду. Лондон уже чекає, тільки на шляху до нього – ще сотні кілометрів виснажливих тренувань, тисячі ледве втримуваних на обличчях посмішок і вкотре вчасно застосованих психологічних формул… Їхня праця того варта, бо, виконана на совість, дозволяє не тільки перемогти суперників, а й бути сильнішими, мужнішими та, врешті, успішнішими за багатьох із нас…
Рубрика: 
