Олександр Васильович Сень народився 1 липня 1961 року в селі Бірки Зіньківського району. Дитинство майже всіх сільських дітей багато в чому схоже, адже з самого малечку вони, як правило, стають домашніми помічниками батькам. Проте й вільного часу залишається вдосталь, тож річка й рибалка – чи не найулюб­леніше місце їхніх розваг. Олександр зі своїми друзями віддавав перевагу невеликому лісові, що на краю села. Саме там були постійні місця “дислокації” веселої компанії бірківських підлітків, улюблені місця їхніх подорожей і розваг, які часто заміняли хлопцям не тільки телебачення, а й батьківські настанови.

З особливою любов’ю і теплотою згадує Олександр Васильович ті хвилини, коли вся велика дружна й працьовита родина збиралася у діда Трохима, а було в нього аж шість дочок. Тоді пісні з їхньої садиби до півночі лунали на всю округу. Дітвора ж тамувала подих від житейських розповідей діда, а повідати йому справді було про що, адже Трохим Мусійович навіть у Першій світовій війні брав участь.

Шкільну науку Олександр долав наполег­ливо й успішно, віддаючи перевагу читанню художньої літератури. У ті часи, за доброю традицією, школярі допомагали колгоспам у збиранні картоплі, овочів та фруктів. Саме на картоплі Олександр заробив перші гроші, але не склалося у нього позитивне ставлення до цього овоча. Ще й донині він, м’яко кажучи, недолюблює навіть його запах.

– Логічним було те, що по закінченні школи я вступив до Полтавського сільськогосподарського інституту, обравши економічний факультет. Ця професія тоді була модною, та й звучала красиво, – зізнається Олександр Васильович. – Я не помилився із вибором і ніколи не шкодував, що все склалося саме так.

Із дипломом вишу Олександр Сень повернувся в рідне село – старшим економістом колгоспу імені Куйбишева. Після служби в армії знову продовжив трудову діяльність на цій же посаді, а з лютого 1986 року він – уже головний економіст колгоспу “Прогрес” Карлівського району. Про трудові досягнення Олександр Васильович говорить неохоче, мовляв, працював і працюю, як і всі, для досягнення кінцевого результату.

– У 1999 році тодішній начальник головного управління сільського господарства обл­держадміністрації Володимир Андрієнко запросив мене на посаду заступника начальника управління. Складні були часи, відбувалося масштабне реформування агропромислового комплексу, але те, що вдалося зробити, дало вагомий результат – Полтавщина стала одним із лідерів сільгоспвиробництва в державі. Зараз, працюючи в Міністерстві агрополітики України, ми ставимо перед собою не менш вагоме завдання – як зробити потужною галузь тваринництва. Знову треба працювати на кінцевий, можливо, дещо віддалений у часі, результат, – каже Олександр Васильович.

Особливою втіхою для нього є спілкування з друзями. У життєвому вирі швидко з’ясувалося: справжніх товаришів, які в складну хвилину ладні підставити своє плече, не так уже й багато. Ще менше тих, із ким постійно йдеш поряд. Доля щедро наділила Олександра Сеня всім, про що тільки можна мріяти. Звісно ж, він – успішна людина. На його думку, для успіху визначальними є такі якості, як фаховість (це перше й головне), відповідальність, енергійність, а ще – людяність і совість. Усе це Олександр Васильович має сповна, багато в чому завдячуючи своїм батькам:

– Мій батько працював головою колгоспу імені Куйбишева, був високоосвіченою і комунікабельною людиною, мав багато друзів. Мама працювала в колгоспі, в сільському магазині. Була мудрою жінкою. Саме вона навчила мене відповідальності, вміння ставити завдання і добиватися їх виконання, – каже мій співрозмовник.

“Поки жива мати, поки є гніздо…” – ці слова із популярної пісні, як ніякі інші, відображають реалії життя. Дійсно, дітям є дорога у село, допоки там живуть їхні батьки. Олександр Сень теж любив повертатися до отчого дому, та відійшли у вічність батьки, й щораз болючіше щеміла душа після відвідин рідних Бірок… Батьківська хата стоїть там і нині, в ній, за словами Олександра Васильовича, живуть хороші люди, але… мабуть, всьому свій час. До речі, нині в Олександра Сеня вільного часу практично немає. А ті хвилини, що все ж інколи бувають, хочеться побути з сім’єю. Його сім’я – надійний тил:

– Неодноразово у моєму житті були кардинальні зміни, потрібні були рішучість і воля, й завжди в усьому мене підтримувала моя дружина Валентина Олександрівна, з якою ми разом ідемо по життю протягом 30 років. Разом виховали й дали путівку в життя нашій доньці, тепер уже підростає внучка Софійка. Словом, все йде своїм плином…

Ми спілкувалися з Олександром Васильовичем напередодні ювілейної дати – його 50-ліття, тож доречним було запитання, чого б він сам собі хотів побажати з цієї нагоди. У відповідь почула прості й зрозумілі, суто людські й притаманні кожному з нас побажання: щоб у сім’ї було все гаразд, усі були здорові й у роботі все ладилося. Ну, а стосовно головної мети – це завжди й у всьому робити будь-яку справу якісно.

Р.S. Колектив редакції Всеукраїнської громадсько-політичної газети “Зоря Полтавщини” щиро вітає шановного ювіляра і бажає Олександру Васильовичу Сеню міцного здоров’я, сімейного щастя і злагоди, благополуччя, вагомих здобутків у всіх починаннях. Нехай доля й надалі буде прихильною до Вас, даруючи радість життя!