І додає:
– Микола Васильович дивує постійно! Цього разу він представив фотографії зі свого сімейного альбому: тут бачимо його бабусю й дідуся, котрий був розстріляний у 1937-му як білогвардієць, його маму і сестер, друзів сім'ї. Він узяв за мету показати, як жила полтавська інтелігенція сто років тому. Ось дивіться – лист до вчительки, зверніть увагу на звертання: "Ея високоблагородію Александре Маркіановне…" А який одяг, які зачіски – це справді полтавці! Людям цікаво, бо в кожній сім'ї, напевне, залишилося хоч кілька таких старих фотокарток. Микола Васильович їх дуже вдало оформив – усі в паспарту, чорні рами ручної роботи, у яких не загубилися чорно-білі фото. Така виставка вперше експонується в Полтаві.

Збоку на стіні – кілька полотен Миколи Підгорного, серед них – автопортрет: художник сидить у затишній домашній обстановці, поруч – долматин Грей, і наче дивиться в минуле, у зал, де "зібралася" його родина зі своїми друзями – священики, вчителі, актори. Вражає і захоплює все: світлини надзвичайно високої якості, одухотворені обличчя, очі, які наче промовляють до нащадків, одяг – бабуся й дідусь, священик, в українському вбранні: наречений і наречена. Дітки – кучерики, білі комірці, манжети, шкарпетки, дівчата й молоді жінки – зачіски, капелюшки – куди там "Світському життю" з Катею Осадчою!

І дід, Андрій Пясецький, – у церковному, в світському вбранні. Розстріляний 1937-го. І в його обличчі вже "читаються" риси внука, якого він у цьому житті не застане…

Усього на виставці представлено 30 фотографій і 12 полотен. Колись такі світлини українці ховали якнайдалі й мовчали про них. Сьогодні ними пишаються, шукаючи коріння свого роду, своєї душі, гірко аналізуючи, що було, що є, розмірковуючи, що буде? Скажімо, років через сто…