Перспективні проекти

– Незадовго до виборів мене огортало подвійне відчуття, – розповідає Лідія Лепейко. – З одного боку думала: досить вже нести цей тягар на своїх плечах. А з іншого – на півдорозі зупинятися у житті якось не звикла. Тим більше, що є проекти, котрі треба доводити до логічного завершення. Та й люди сказали: давайте разом завершувати розпочате.

– А що саме?

– Передусім розвиватимемо соціальну сферу. Цього року разом із ПрАТ "Комбінат виробничих підприємств"  починаємо зводити 32-квартирний чотириповерховий житловий будинок, який зводиться за програмою "Доступне житло", тобто витрати майбутніх власників квартир буде мінімізовано. Також плануємо незабаром підготувати необхідні документи для зведення 70-квартирного будинку. Для цього є необхідна інфраструктура. У Терешках багатоповерхівки переведено на індивідуальне опалення. За власний рахунок люди виконували тільки ті роботи, що стосувалися безпосередньо їхніх квартир. Нині така ж процедура має бути проведена і в Копилах. У цій справі  фінансово допомогти пообіцяло управління Південної залізниці.

Із Полтавською міською радою ми уклали угоду на спільний розвиток території мікрорайону Левада-2. Там буде житловий і багатоцільовий комплекс із критим гірськолижним спуском і аквапарком. За надане нами право орендувати ці землі Терешківська сільська рада додатково отримала до свого бюджету майже один мільйон гривень. Влітку думаємо ще залучити кошти. Адже на аукціон буде виставлено зону рекреації – близько 13 гектарів прибережної смуги, де облаштовуватимуть зону відпочинку, майданчики для занять спортом. Ми розробили проект із будівництва 10-кіловатних ліній електропередач на дольовій участі сільської ради, "Полтаваобленерго" та інвесторів. Збираємося втілити у життя проект із розчищення старого русла річки Ворскла. Вирішуватимемо й питання з розширення дошкільної мережі. У нас – два профільних дитсадки: у Копилах – екологічного спрямування, у Терешках – фізкультурно-оздоровчого. Доводиться відкривати додаткові групи, бо місць для усіх бажаючих катастрофічно не вистачає. Торік на їхнє фінансування витратили 1 мільйон 600 тисяч гривень. Цього року теж приділятимемо значну увагу дітям.

І порадник, і арбітр

– Робочий де

нь сільського голови. Як він проходить?

– На роботу пізніше сьомої тридцяти ніколи не приходжу. Це вже – правило. Люди впродовж дня постійно йдуть із своїми нагальними турботами. Всім намагаюся допомогти. Жодне звернення не залишаю поза увагою. А трапляються різні ситуації. Інколи виступаю й порадником, і арбітром у суперечках. Приміром, дідусь і бабуся тримали у квартирі котів. Це дуже не подобалося сусідам. Довелося мені шукати компроміс, щоб усі залишилися задоволеними. А закінчую день по-різному. Бувало, будять і серед ночі, якщо терміново треба вирішувати якусь проблему. Вже звикла до такого напруженого темпу життя.

– Лідіє Іванівно, а що, на Вашу думку, є найскладнішим у роботі сільського голови?

– Найбільше турбують проблеми житлово-комунального господарства. Адже треба не тільки утримувати житловий фонд на плаву, а й постійно поновлювати його інфраструктуру. Приміром, у селі Копили ми побудували глибоководну свердловину, але потребує реконструкції станція біологічної очистки, якій вже 40 років. Непокоять внутрішні дороги, які важко підтримувати у належному стані. Вони просто не витримують навантаження від великої кількості транспорту та й, врешті, для цього не були розраховані. Цього року до сільського бюджету на дорожні витрати не надійшло жодної копійки. Тобто невирішених питань вистачає, але сидіти склавши руки не збираємося, шукатимемо виходи із будь-якої ситуації.

Людські турботи –            через власну душу

– Ви – сільський голова із солідним стажем роботи. Що порадили б своїм молодшим колегам, особливо тим, котрі працюють у своєму першому скликанні?

– Передусім – дбати про наповнення бюджету. Кошти спрямовувати на соціальний розвиток. Зараз людям живеться нелегко, тож треба вникати у ситуацію кожного і допомагати. Я не можу спокійно дивитися на безгосподарність – в одній із сільських рад колишню школу розібрали буквально по цеглинці. А це ж приміщення можна було б надати людям під квартири чи використати його в інших цілях. Свій же гуртожиток у Терешках ми переобладнали під квартири. Зараз там живе 47 сімей. Вони мають право на приватизацію.

А ще раджу добре вивчати законодавство, яке постійно змінюється. Ніколи не треба впадати у відчай. Проблем багато, але знайти правильний шлях для їх вирішення завжди можна.

– Лідіє Іванівно, не жалкуєте, що у житті пішли цією стежиною, стільки років працюючи сільським головою?

– Ні. Хоча, відверто кажучи, служити людям важко. Ти завжди опікуєшся їхніми турботами, пропускаючи через власну душу. Але, коли вдається реально допомогти, коли бачиш результат своєї праці, тоді наче крила виростають, які дають силу жити і працювати далі на благо громади.