І спогади про ті незабутні зустрічі залишилися не тільки в пам’яті, а й на моїх світлинах… Сьогодні кілька з цих фото, які раніше ніде не друкувалися, я з радістю пропоную читачам газети. Звісно, разом з історіями їх появи.
Вперше об’єктив мого фотоапарата фіксував моменти перебування Юрія Гагаріна у Німецькій Демократичній Республіці. Це було восени 1963 року. Він відвідав країну разом із Валентиною Терешковою. Численні зустрічі у військових частинах були відповіддю на одне й те ж запитання: як там, у космосі? Їх слухали із таким захопленням, ніби намагалися через слова цих незвичайних людей піднятись на висоту зірок і собі.
Вдруге фотографувати Гагаріна мені довелось через три роки в Брянській області. Був травень. У місті Новозибков на нього чекали його виборці. Гагарін був депутатом Верховної Ради СРСР шостого та сьомого скликань (1962 – 1968 рр.). І, до речі, люди дуже поважали Юрія Олексійовича і за цей бік діяльності. Із розповідей місцевих жителів можна було зробити лише один висновок: “У Гагаріна слово не розходиться з ділом!”
Космонавт їхав містом на відкритому автомобілі, й за якусь мить цей транспорт перетворився на гігантський сніп живих квітів – піонів, бузку, тюльпанів. Люди кидали букети, а він дякував своєю щирою і дотепер відомою як “гагарінська” посмішкою.
На центральному стадіоні міста Новозибков зібралась рекордна кількість як для районного центру людей, Гагаріна провели на гостьову трибуну. Пам’ятаю, з якою повагою він вдивлявся в ряди тих, хто прийшов на зустріч. І ось помітив невеличку на зріст жіночку із Зіркою Героя Соціалістичної Праці на грудях. За якусь хвилину, як з’ясувалося, передова доярка вже стояла поруч із ним. До речі, взявши її за руку, Гагарін подбав про те, щоб центральною фігурою на трибуні була саме вона. І всі розуміли, що це не деталь зустрічі, а сутність її змісту, власне, ставлення Юрія Олексійовича до праці простих людей.
Для мене ця історія – яскраве підтвердження розповідей близького оточення Гагаріна про його надзвичайну скромність. Він, космічний Колумб, у кожній порядній людині бачив рівного.
Доля відміряла Юрію Олексійовичу коротке життя, він загинув у 34 роки. Тож тим цінніші спогади тих, хто встиг, кому доля не пошкодувала щасливого випадку чи нагоди побачити легендарного космонавта, похвилюватися і подивуватися разом із ним на просторах спогадів про історичний для людської цивілізації політ. Чудово, що згадки, подібні моїм, бережуть люди у трьох десятках країн – він побував із візитами в різних куточках земної кулі. Кожному, напевно, залишилось від тих зустрічей щось особливе на пам’ять, мені – з кожним роком усе дорожчі серцю світлини, на яких Гагарін і на землі в першу чергу – Людина.
У космосі й на землі
Опубліковано: 11 Квітня 2011