І нехай собі “доброзичливці” та скептики стверджують, що незалежність нам впала з неба після краху сумнозвісного кремлівського перевороту в серпні 1991-го. Вона справді дарована Небесними Силами, зароджувалася у прадавні княжі часи, гартувалася славними лицарями козацької держави, формувалася у визвольних змаганнях буремного ХХ століття. Могутній потенціал нації не знищили ні імперський гніт самодержавства чи більшовизму, ні відверта агресія азійсько-європейських зайд. Полум’яний заклик Кобзаря “вставайте, кайдани порвіте!” ніколи не стихав.
Полтавщині судилося завжди бути в епіцентрі процесів державотворення. На її теренах у прадавні часи постав міфічно-легендарний Гелон, згодом – твердині православ’я Мгарський Спасо-Преображенський і Хрестовоздвиженський монастирі, тут княжі дружини боронили Русь, у смертельній січі зі шляхтичами зійшлися загони Северина Наливайка, гриміла трагічна Полтавська баталія. Тут виколисувалися світочі національної і світової культури Григорій Сковорода, Іван Котляревський, Микола Гоголь, Микола Лисенко, Олесь Гончар, Василь Симоненко. Наш край уславили своєю творчістю Іван Козловський і Олександр Довженко. Звідси походять провідники національно-визвольних змагань Симон Петлюра і Кирило Осьмак. Героїка моменту грунтується на потужному пласті духовної, матеріальної культури, виплеканої воїнами і гречкосіями, гончарями й акторами. У публікаціях рубрики згадаємо названих та неназваних лицарів і титанів духу, події давні й сьогочасні.
“Дороги наші мічені здобутками і втратами, знамена наші січені чужими автоматами. Нас розлучали з рідними, життям і навіть мрією. Але ніхто й ніколи нас не розлучав ще з вірою”. Отож Україна, в яку віримо, Полтавщина впродовж тисячоліть і протягом останніх двох десятиріч – на шпальтах “Зорі Полтавщини”. А відкриваємо нашу рубрику поглядом в недалеке минуле – мудрими, тихими, щирими розмислами ветерана педагогічної ниви Олексія Кузьменка, оприлюдненими в нашій газеті напередодні першої річниці Незалежності України.