А все починалося з телефонного дзвінка: “Доброго дня! Журі конкурсу “Данон-Україна” визнало вашу публікацію кращою. Головний приз – поїздка до Парижа”, – звістка голови правління прес-клубу “Україна-Форум” Максима Рильського застала зненацька. Саме спільно з “Україною-Форумом” та Національною спілкою журналістів України компанія “Данон” здійснювала минулого року Всеукраїнську освітню програму, в якій брала участь і Всеукраїнська громадсько-політична газета “Зоря Полтавщини”. (Про те, чому необхідно зміцнювати імунітет, як сприяють цьому здорове харчування та здоровий спосіб життя, ми розповідали на сторінках зорянського додатка “Доброго вам здоров’я!”).
Маленькі радощі
мегаполіса
…Повітряні ворота Франції – міжнародний аеропорт імені Шарля де Голля – одні з найбільших у Європі. “Ви вперше у Франції?”, “На скільки прибули?” – двома запитаннями жінки-поліцейської обмежується паспортний контроль. Разом із моєю супутницею, директором компанії “Данон-Україна” по зв’язках із громадськістю Валерією Трифоновою, швидко отримуємо багаж, і ось він, вихід до міста!
Нестримне бажання одразу ж доторкнутися до Парижа, погуляти його нічними вулицями переборює залізна логіка: краще відпочити і вже ранком вирушати на прогулянку. Тож виїжджаємо до свого готелю. Таксист азіатської зовнішності не одразу розуміє, куди нам потрібно, виручають карта і навігатор, якими, до речі, оснащені всі паризькі таксі. Ціни на проїзд у всіх машинах однакові – таксисти об’єднані в одну сильну профспілку, яка регулює правила поведінки таксистів і тарифи, пояснює дорогою водій. Незвичним для нас було і те, що в таксі є спеціальний пристрій для розрахунків карткою, а на наше прохання водій без проблем виписав чек. От таке собі міні-підприємство на колесах.
…Наш ранок по-французьки починається з чашки духмяної кави, шматочка французького сиру і справжнього круасана. Смакота! Квапливо снідаємо, адже за день треба стільки всього побачити! До речі, місцевий час “відстає” від київського на одну годину, виходить, зекономили шістдесят хвилин!
Столиця Франції починає дивувати одразу. Для початку – розмірами автомобілів. Вони тут різні: від маленьких до… дуже маленьких. Річ у тім, що Париж – місто перенаселене. Тому городяни змушені жити компактно, задовольнятися маленькими радощами: чи то невелика наймана квартирка, чи то собачка кишенькового “формату”, адже переважна більшість вулиць міста – вузькі, тіснява на парковках. Просто диву даєшся, як місцеві водії примудряються паркуватися буквально бампер до бампера, враховуючи сантиметри! А потім звідти ще й виїжджають! Хочеш не хочеш, але згадаєш фільми за участю П’єра Рішара, коли, виїжджаючи з узбіччя дороги, він буквально розштовхував сусідні авто. Для нас – комедія, для Парижа – реалії життя.
При цьому в місті дуже високий темп руху. Між машинами на шаленій швидкості снують мотоцикли – французька відповідь пробкам на дорогах. Загалом у парижан дуже популярні двоколісні транспортні засоби – велосипеди, скутери, мотоцикли, мопеди. На них їздять, здається, усі: підлітки, дівчата в спідницях і на шпильках, солідні дядечки в піджаках і з краватками, дідусі й бабусі. Оскільки снігопад у Парижі – справжня рідкість, а дощ буває доволі часто, адже неподалік – Атлантика, мотоцикли оснащені гігантськими вітровими стеклами і чохлами від дощу.
Водночас у цьому мегаполісі, де все “кипить і вирує”, дбайливо ставляться до древньої частини міста: її не забудовують офісами і висотками. Діловий центр – район Дефанс – винесений за межі стародавньої частини. Побувати там, на жаль, не вистачило часу. Хоча, можливо, й на щастя, адже в старій частині міста кожен житловий будинок – історія й архітектурна досконалість. Унизу – магазини і кафе. На вузьких тротуарах, де й удвох важко розминутися, парижани п’ють каву за крихітними столиками, обмінюються новинами й читають пресу. До речі, в яке кафе ви не зайшли б, неодмінно почуєте “бонжур” і “оревуар”, так, наче ви заходите сюди щодня…
На вищих поверхах – офіси або квартири. Вікна в будинках вузькі й довгі, до підлоги. Внизу кожного вікна – мініатюрні металеві ажурні грати, за якими обов’язково стоїть якийсь горщик із вічнозеленим насадженням. Класичних балконів у нашому розумінні немає.
Самі парижани розповідають, що жити в Парижі – надто дорого. Мати власну квартиру можуть дозволити собі лише заможні люди. Більшість або ж винаймають житло, або живуть за містом. Саме тому щоранку в Парижі утворюються пробки на дорогах з боку передмістя.
Гармонія давнини й сучасності
Музеїв та визначних пам’яток у культурній столиці світу стільки, що для того, аби побачити кожну з них, не вистачить і року. Проте в Парижі цілком доречним було б гасло “Все для туристів”. Найкраща можливість побачити якомога більше за короткий проміжок часу – екскурсійні автобуси “L’Open Tour”. Офіс цієї фірми – неподалік Оперного театру, так що пішки від свого готелю ми дісталися сюди хвилин за двадцять.
Власне, ідея проста, як все геніальне. За 29 євро в “L’Open Tour” купуємо квиток на такий автобус. Він – двоповерховий, другий поверх – відкритий, що дуже зручно в теплу пору року. Хоча як таких холодів у Парижі практично не буває. Тож і одягу, теплішого за черевики та легкі пальто, парижани, як правило, не носять. До квитка видають карту маршрутів, талони на знижку в деяких музеях і магазинах Парижа, а також індивідуальні навушники – в автобусі слухаємо цікаву радіоекскурсію, яка перекладена десятьма мовами.
Екскурсійний автобус курсує містом за кількома маршрутами, в цілому – 50 зупинок, а квиток дійсний на всіх цих маршрутах протягом усього дня. Найбільша цінність цього способу ознайомлення з Парижем у тому, що можна вийти на будь-якій зупинці, неспішно прогулятися, а потім сісти в наступний автобус “L’Open Tour”, лише пред’явивши водію квиток.
Тож наша перша зупинка – біля музею зі світовим брендом Лувр. Навіть не віриться, що стоїмо на тому самому місці, де колись давно прогулювалися королі Франції: Генріхи, Людовіки і, зрештою, Наполеон. А втім, цій монументальній будівлі всього-на-всього – понад 800 років!
До речі, широкій публіці Лувр був відкритий завдяки Великій французькій революції у 1793 році. Й саме напередодні святкування двохсотої річниці цієї події перед Лувром побудували скляну піраміду – символ єднання землі й неба. Кому-кому, а парижанам єднання вона точно не принесла: подібна еклектика була до вподоби не всім, тож навколо будівництва піраміди точилися неабиякі суперечки. Зрештою, у 1989 році вона стала новим входом до Лувру.
Нині в музеї зберігається близько 400 тисяч експонатів, що відтворюють 11 тисяч років розвитку цивілізації й культури. Але в цій пишноті світу мистецтва правлять три богині: Мона Ліза Леонардо да Вінчі, Венера Мілоська і Ніка Самофракійська. Великою мірою завдяки цим трьом “леді” Лувр залишається лідером по відвідуванню серед світових музеїв: французи підрахували, що у 2010 році він прийняв 8,5 мільйона відвідувачів.
Магія середньовіччя
Коли дивишся на карту Парижа, відстані здаються невеликими. Однак пішки від Лувру до Нотр-Дам де Парі (собору Паризької Богоматері) – години зо дві. Тож, прогулявшись набережною Сени, вздовж якої стоїть Лувр, чекаємо автобус, щоб їхати далі.
Оспіваний Віктором Гюго, собор Паризької Богоматері – географічний і духовний центр Парижа. Саме тут протягом багатьох століть вінчалися королі, відбулися коронації монархів й національні похорони.
Сказати, що Нотр-Дам вражає – нічого не сказати. Жодні розповіді, жодні
фото не в змозі передати довершеність ліній, мережива готики, скульптурних панно із епізодами з Євангелія, фантастичних птахів і химер, красу вітражів, що ілюструють події, описані в Біблії… Це треба бачити на власні очі. Скажу лише, що будівництво собору розпочалося ще в XII столітті й тривало майже 200 років. Найбільший його дзвін – Емануель – важить 13 тонн і дзвонить вкрай рідко – лише під час великих урочистостей. Розгойдати його може тільки дуже сильна людина – саме таким, за легендою, і був відомий горбун Квазімодо. А ще з цим місцем пов’язують безліч таємниць і легенд. Наприклад, начебто середньовічні алхіміки зашифрували в геометрії Нотр-Дама таємницю філософського каменя. Інша цікава деталь – у соборі зберігається цвях із хреста, на якому був розіп’ятий Ісус Христос.
Говорять: “Якщо не був на Єлисейських Полях, значить, не був у Парижі”. Тож ми вирушаємо туди, тим більше, що ця найширша і найпрестижніша вулиця Парижа веде до ще одного символу столиці Франції – Тріумфальної арки.
Єлисейські Поля – вулиця офіційних торжеств і парадів. Полями це місце зветься недаремно: багато століть тому тут були лише болота й луки. Сучасні ж Єлисейські Поля задихаються від банків, шикарних ресторанів, кінотеатрів і дорогих магазинів. Ось де розриваєшся між бажаннями й можливостями! Перші закликають зайти хоча б в один із будинків високої моди, скажімо, в гості до Крістіана Діора. А от можливості… Словом, із ними справи гірші. І не лише у нас. Практично ніхто з парижан не може похвалитися тим, що живе на цій вулиці, бо ціни, в тому числі й на нерухомість, у цьому районі – позахмарні. Єлисейські Поля впевнено займають другий рядок у списку найдорожчих вулиць світу, поступаючись тільки не менш знаменитій П’ятій авеню в Нью-Йорку.
Однак на власних гаманцях ми цього перевіряти не стали, одразу направившись до Тріумфальної арки. Вона височить на площі Шарля де Голля, яка раніше називалася площею Зірки завдяки 12 вулицям, що променями розходяться від неї.
Спорудити цю архітектурну пам’ятку на паризькому пагорбі Шайо у 1806 році, відразу після Аустерліцької битви, розпорядився Наполеон на честь військових перемог, здобутих Францією. Проте сам імператор до закінчення будівництва так і не дожив: воно завершилося лише у 1836 році, в часи правління Луї-Філіпа. Нині тут горить Вічний вогонь.
А закінчився наш день у Парижі біля Ейфелевої вежі – національного символу Франції, до якого парижани колись ставилися з презирством. Так-так, не дивуйтеся, навіть відомі літератори у своїх творах висловлювали протест. Розповідають, що один із найзапекліших противників проекту Гюстава Ейфеля – Гі де Мопассан – знайшов досить оригінальний спосіб не бачити цього “потворного скелета”: він обідав у ресторані на самій вежі! “Це єдине місце в Парижі, де я не бачу її”, – говорив він.
Однак часи змінилися. Нині Ейфелева вежа – найбільш відвідуваний туристами об’єкт у світі. Щороку на ній буває близько 6 мільйонів туристів. І трьохсотметрова сталева конструкція витримує, адже складається з 15 тисяч сталевих елементів, з’єднаних 2,5 млн кріплень. Її вага – близько 10 тисяч тонн!
Аби піднятися на один із трьох рівнів вежі, доводиться вистояти в черзі. Та воно того варте – із  всесвітньо відомої залізної красуні відкривається просто приголомшливий вид на місто! Та й сам підйом швидкісним ліфтом, стінки якого зроблені зі скла, дарує безліч приємних вражень.
Творець вежі, інженер Ейфель, із гумором говорив про своє дітище: “Мені варто було б ревнувати до вежі. Адже вона набагато відоміша за мене”. Нині на третьому, останньому, рівні відтворений кабінет Гюстава Ейфеля, а його позолочене погруддя встановлене біля північної “ноги” вежі зі скромним написом: “Ейфель: 1832 – 1923”.
В гостях
у “Данону”
Наступний день ми повністю присвятили науці: компанія “Данон” надала унікальну можливість побувати в науково-дослідному центрі Даніеля Карассо – святая святих наукових досліджень, розробок і забезпечення якості компанії “Данон”.
Цей підрозділ є основним джерелом наукових даних компанії. Центр відслідковує останні досягнення в галузі охорони здоров’я і харчової промисловості, працює у співробітництві зі знаменитими світовими науково-дослідними інститутами, серед яких – й Інститут Пастера. Тут також винаходять нові методи і технології для пошуку, відбору і виробництва пробіотиков, із використанням яких створюють здорові продукти з доведеним позитивним впливом на здоров’я людини.
Розташований центр Даніеля Карассо у передмісті Парижа. Це сучасна будівля незвичної архітектури зі скла і дерева. До речі, було дуже приємно, що біля науково-дослідного центру поряд із прапорами Франції та “Данону” в день нашого приїзду підняли Державний синьо-жовтий прапор України!
Зустріла нас менеджер по зовнішніх комунікаціях центру Даніеля Карассо Франсуаз Неан. Вона розповіла, що компанія “Данон” представлена у більш ніж 120 країнах світу на п’яти континентах. Понад 50 відсотків продукції, яку виробляє “Данон”, – це молочні продукти, решта – мінеральна вода, дитяче та медичне харчування. Нині в компанії – понад 90 тисяч працюючих.
А заснував “Данон” фармацевт Ісаак Карассо у 1919 році в Барселоні. Прихильник ідей відомого мікробіолога, лауреата Нобелевської премії Іллі Мечникова, Карассо вважав, що правильне харчування, зокрема вживання продуктів із пробіотиками, є запорукою здоров’я й довголіття. Головним постачальником “Данону” була лабораторія Мечникова в паризькому Інституті Пастера. Саме звідти компанія отримувала відому болгарську паличку і деякі інші інгредієнти.
У 30-х роках XX століття почалося виробництво йогуртів, які Ісаак Карассо назвав на честь свого сина Даніеля – “Данон”, що означає “маленький Даніель”. Перші йогурти вважалися не харчовим продуктом, а ліками. Вони продавалися в аптеках суворо за рецептами і застосовувалися при лікуванні кишкових інфекцій.
Даніель Карассо, який продовжив справу батька, пройшов стажування з мікробіології в Інституті Пастера й створив “Паризьке товариство йогуртів “Данон”, яке незабаром вийшло на ринки країн Європи, США і Латинської Америки. До речі, дожив Даніель Карассо до 103 років. Існує думка, що не останню роль у його довголітті якраз і зіграло вживання продуктів із пробіотиками.
Утім, і сьогодні створення будь-якого нового продукту “Данону” – це  не просто процес змішування інгредієнтів. Йому передують роки наукових досліджень із використанням надсучасних технологій. Стрижнем наукових розробок компанії є пробіотики, адже “Данон” виробляє тільки “живі” йогурти. У компанії впевнені, що пробіотики мають гарні перспективи й можливості для інновацій та створення здорової їжі.
У науковій лабораторії центру, в умовах кріоконсервації, зберігається найбільша коштовність “Данону” – колекція з 4 тисяч штамів бактеріологічних культур природного походження. Початок цієї колекції було покладено ще в 1920-ті роки, коли компанію тільки-но було створено. І весь цей час колекція постійно поповнювалася.
– Створення нового продукту – дуже кропіткий процес. І саме від доданого до молока штаму залежать смак і консистенція йогурту, – розповідає Франсуаз Неан.
Отримані комбінації штамів із молоком, так звані прототипи продуктів, мікробіологи для початку пропонують “скуштувати” спеціальному аналітичному приладу. На хімічному рівні він визначає “сумісність” речовин за багатьма показниками. А вже якщо ця розумна машина дала “добро”, справа – за пілотним заводом “Данон”, що розташований тут же, у центрі Даніеля Карасс
о.
Однак далеко не всі, навіть найсмачніші, комбінації молока зі штамами молочнокислих бактерій у майбутньому потрапляють на полиці магазинів у всьому світі. Адже мікробіологи науково-дослідного центру Даніеля Карассо генерують нові ідеї лише за формулою: корисний молочний продукт із гарантованим оздоровчим ефектом. Окрім того, як нам розповіли, “Данон” не випускає на ринок новий продукт, якщо його ефективність не підтверджена клінічними дослідженнями незалежних наукових інститутів.
Саме тому від моменту змішування молока з бактеріями у лабораторії до створення нового продукту минає іноді й декілька років. “Лише 1–5 відсотків запропонованих мікробіологами й виготовлених на нашому заводі прототипів продуктів стають у майбутньому готовим продуктом”, – розповів директор пілотного заводу центру Даніеля Карассо Лоран Шміт.
Скажімо, у 1987 році компанією “Данон” на міжнародний ринок був випущений асортимент кисломолочних продуктів під торговою маркою “Активіа”. Ця продукція містить унікальну біфідобактерію ActiRegularis – штам, який був відібраний під час численних досліджень саме у науково-дослідному центрі Даніеля Карассо серед більш ніж 3000 видів біфідо- та лактобактерій, і нині є лише в продукції “Данону”. Ця біфідобактерія унікальна тим, що не втрачає своїх корисних для організму властивостей під дією кислого середовища кишечнику. Більше того, вона має властивість розмножуватися в готовому продукті й зберігати свої властивості до закінчення терміну його придатності.
Таке глибоке розуміння природних процесів дає можливість “Данону” розробляти найбільш безпечні продукти, що позитивно впливають на організм людини. Адже на різних етапах розвитку організм має різні потреби, що повною мірою враховується при виготовленні продуктів компанії. “Данон” також бере участь у дослідницьких програмах, що вивчають вплив визначених продуктів харчування на людей, які мають такі захворювання, як алергія, ВІЛ, цукровий діабет, а також вплив їжі на ріст і розвиток дітей.
В Україні, як і в усьому світі, “Данон” виробляє тільки живі йогурти, з молока, якість якого відповідає найсуворішим європейським стандартам. Високу якість продукції забезпечують також виробництво на закритих стерильних лініях, керованих комп’ютером, відсутність впливу високих температур після ферментації, використання холодових ліній від процесу виробництва до надходження споживачеві. А ще у йогуртів “Данон” невеликий термін зберігання, що дозволяє зберігати живі бактерії, корисні для здоров’я, протягом усього терміну придатності.
* * *
Ну що ж, ось так і пролетіли, немов одна мить, два дні у Парижі. Намагаюсь озирнутися: що встигла зрозуміти, побачити?
Це місто – воістину столиця світу, культурна і наукова. Хоча воно аж надто космополітичне. Різномовна, різнобарвна юрба: європейці, араби, китайці, латинос, африканці… Кого тільки немає! Бутики високої моди й безхатьки, які сплять-дрімають біля магазину чи просто посеред тротуару. І нескінченний потік туристів із усього світу. І все це тут якось уживається.
Та хай там як, але у Парижа позитивна енергетика. Буквально через годину перебування в цьому місті почуваєш себе легко і просто, як зі старим доброзичливим другом. Можливо, це залежить ще й від настрою людини, але мене, наприклад,  зовсім не бентежила строката юрба на вулицях. Усі дуже привітні, здається, все тут – для туриста: назви вулиць, покажчики, безліч крамничок із сувенірами, вином, знаменитими французькими сирами, шоколадними цукерками ручної роботи. І де ж іще, як не в Парижі, можна побачити незвичайний пам’ятник годинникам, понад сорок мостів неперевершеної краси, найстаріший із яких чомусь називається “Новий”, ажурні вуличні ліхтарі, кожен із яких – справжній витвір мистецтва… Беззаперечно – все це варто побачити хоч раз у житті!
Автор матеріалу висловлює подяку за надану можливість побувати в Парижі компанії “Данон-Україна”, голові правління прес-клубу “Україна-Форум” Максиму Рильському, Національній спілці журналістів України, редакції Всеукраїнської громадсько-політичної газети “Зоря Полтавщини”.
Полтава–Париж–Полтава.