Нагадаємо: у лютому 2010 року депутати Супрунівської сільської ради ухвалили рішення про припинення експлуатації котельні, яка постачала тепло у багатоквартирні будинки на вул. Нафтовиків, 13, 15, та Яблуневій, 2. Мешканцям зазначених п’ятиповерхівок запропонували встановити індивідуальне опалення в їхніх квартирах. Люди, звісно, такому рішенню сільради не зраділи, але зрештою ті, хто мав якісь грошові заощадження чи зміг взяти кредит у банку, встановили в своїх квартирах “індивідуалку”. Але кілька десятків соціально незахищених і малозабезпечених сімей зробити цього не змогли. Серед тих людей, яким індивідуальне опалення виявилося не по кишені, – й матері-одиначки, і вдови, й інваліди, й самотні пенсіонери. Для того, щоб вони не позамерзали взимку, сільська рада для обігріву видала їм калорифери…
Як же перезимували оті без вини винні люди в неопалюваних квартирах та ще й без гарячої води?
Ніна Дмитренко, безробітна:
 – Взимку в квартирі було дуже холодно, особливо у лютому, коли були сильні морози. Донька з маленькою дитиною, які жили разом із нами, переїхали в село до родичів, бо там є опалення. Пробували обігрівати квартиру калорифером, але безрезультатно. Придбали ще один, але довелося їх вмикати по черзі, оскільки електромережа не витримувала такого навантаження. Через постійний холод у квартирі на стінах з’явилися ознаки сирості, поодпадали шпалери. Що робити далі, навіть не знаю… Для того, щоб провести автономне опалення, потрібно більше 10 тисяч гривень, а таких грошей у нас немає, бо ми з чоловіком – передпенсійного віку, постійної роботи не маємо. Єдина надія на те, що, коли вийду на пенсію, якось вдасться взяти кредит і встановити індивідуальне опалення, а поки що мерзнемо…
Анатолій Пожар, пенсіонер:
– Мої сусіди встановили в себе індивідуальне опалення, і завдяки тому, що в них було тепло, стіни в моїй квартирі не промерзли. Але все одно було холодно, і через те калорифер вимикав рідко. Вночі доводилося спати під трьома ковдрами та ще й зверху накриватися курткою.
В Олени, мешканки одного із супрунівських багатоквартирних будинків, який залишився без опалення, невістка чекає дитину. Молода жінка особливо потерпала від холоду, постійно ходила одягнена, щоб не застудитися:
– У квартирі було дуже холодно, менше 10 градусів тепла, а під час морозів температура в помешканні була такою ж, як і в під’їзді. Через постійний холод ми часто хворіли на грип та ангіну. Єдиний вихід із цієї ситуації – збирати гроші для встановлення індивідуального опалення.
Світлана Чеберко, пенсіонерка:
– Зимою використовували обігрівач, який нам виділила сільська рада. Та все одно було дуже холодно. Внучка з маленьким правнучком, які живуть разом зі мною, зимували в тітки, бо в неї тепліше. А мені нікуди піти. Постійно хворію… Від такого опалення в квартирі важке повітря, та й за електрику доводиться багато платити, комунальні платежі щомісяця “з’їдають” близько 300 гривень, ледве вистачає грошей на продукти. Отак і живемо – животіємо… Як бути далі – не знаю. На встановлення індивідуальної системи опалення немає грошей – однієї моєї пенсії не достатньо. Зверталися в різні інстанції, та все марно. Не дай Боже нікому до такого дожити!..
Прокуратура Полтавського району, куди зверталися мешканці супрунівських п’ятиповерхівок за захистом своїх законних інтересів, провела перевірку законності ухвалення Супрунівською сільрадою рішення щодо припинення роботи котельні й за її наслідками винесла протест на це рішення. У документі, підписаному тодішнім прокурором Полтавського району Юрієм Кролевцем, зазначена вимога “скасувати рішення Супрунівської сільської ради від 23 лютого 2010 року в частині припинення роботи котельні”. В листі, який у жовтні 2010 року отримав мешканець Супрунівки Анатолій Пожар із облдержадміністрації, був визнаний факт того, що депутати Супрунівської ради, приймаючи рішення про закриття котельні, не врахували фінансову спроможність мешканців.
Тож фактично, як і мало бути, правда виявилася на боці мешканців будинків, чиї права порушили і яких залишили без опалення. Але що це змінило? Соціально незахищені мешканці Супрунівки мерзли й мерзнуть у своїх квартирах. Не зігріла їх і пропозиція 3-відсоткового кредиту за програмою “Власний дім”, під яку з районного бюджету було перераховано 100 тисяч гривень. Дехто з людей, які залишилися без тепла, живуть настільки скромно, що не в змозі взяти навіть такої позички, бо ж її все одно треба віддавати, а ні з чого. Отак і лишилися ті, чиї права порушили, без вини винними – і без опалення, і без надії…