І це вже – доля, яка збулася.
Отож Валерій Михайлович і дістав зі свого архіву пожовклий випуск "Зорі Полтавщини" за 16 лютого 1991-го, і видрукував із півсотні власних фото (окремі з  них ми публікуємо сьогодні), що стрімко, як чорно-білі кадри кіно, ілюструють пройдені піввіку, починаючи із 60-х років минулого століття. І то символічно – в юності він мріяв стати якраз кінооператором, навіть тричі їздив у Москву вступати в інститут кінематографії. Там таких, як він, із провінції, не чекали. Хоч саме там, у Москві, Валерій Черкас і народився. Батько був директором бібліотеки військової академії імені Фрунзе, мама – бібліографом. Але почалася війна, тож мама привезла малого Валерія на Харківщину, до своїх батьків, а тато загинув під Ржевом. Він був родом із Комишні на Миргородщині.
Потім мама працювала в Харківській бібліотеці імені В.Г.Короленка, тож ріс Валерій серед книг. І не випадково нині має багату власну бібліотеку, яку збирав усе життя. І трепетно, як до справжніх друзів, завжди ставився до книг, маючи дуже різнобічні зацікавлення в читанні.
Навчатися поїхав у Львівський кінотехнікум, який згодом реорганізували і перетворили на технічне училище в Охтирці на Сумщині. З 1959 року живе в Полтаві, працював майстром із ремонту кіноапаратури (обслуговував 58 кіноустановок у Полтавському районі), в обласному управлінні кінофікації. В кредит купив свій перший фотоапарат – "Зоркий-4". Почав співпрацювати з районною газетою: пам'ятає своє перше надруковане фото – дерев'яний місточок над Ворсклою у Петрівці, хлоп'ята із вудками, 1960 рік. Затим два роки вчився на заочному лекторії при центральному Будинку журналіста в Москві – єдине місце в Союзі, де навчали фотокореспондентів. Багато його випускників стали згодом знаними майстрами.
Перша виставка Валерія Черкаса відбулася в Полтавському художньому салоні у 1963 році. Але головними вернісажами він вважає два останніх, якими звітував перед земляками у свої 60 і 65 років.
 Працював Валерій Черкас фотокореспондентом у "Комсомольці Полтавщини", "Зорі Полтавщини" та "Сільських вістях" і став власне фотожурналістом, фотохудожником – майстром. А відтак одержав і звання заслуженого журналіста України, двічі був переможцем Міжнародного фестивалю журналістики.
 – І було в моєму житті три редактори, які по-справжньому цінували фотоілюстрацію в газеті: Павло Клименко, Іван Сподаренко, Леонід Думенко. Рідну душу бачу в нинішньому редакторові "Зорі…" – та й не дивно, адже Григорій Гринь свого часу починав журналістську діяльність із посади фотокореспондента в Диканьці, побував у цій "шкурі" ще хлопцем, після школи. З ним легко працювати – зі ста знімків він уміє безпомилково вибрати один – найцікавіший, і наш вибір завжди співпадає!
Валерій Михайлович зібрав унікальний архів – це свого роду літопис життя Полтавщини за більш як півстоліття. Підготував кілька тематичних фотоальбомів, сподівається, що колись удасться їх видати, а для початку хоча б один – присвячений 20-річчю Незалежності України. Тут потрібна матеріальна підтримка, і він вірить у те, що знайде однодумців, які допоможуть. Бо це вже – історія.
– А люди творчі на керівних посадах знають, що треба берегти історію: своєї родини, підприємства, господарства. Колись так і було, – говорить Валерій Михайлович.
І, незважаючи ні на що, продовжує працювати, перетворюючи буденні й святкові миттєвості життя на чорно-білі й кольорові кадри із кінострічки Вічності. Це захоплює й надихає, бо ніщо так не тримає людину на висоті оптимізму, як творчість. У будь-якому віці.
Колектив "Зорі Полтавщини", секретаріат Національної спілки журналістів України щиро вітають Валерія Черкаса із 70-річчям. Бажаємо йому міцного здоров'я і творчої наснаги на багато років – із вдячністю, що наша співпраця триває.