Варто нагадати, що Акт Злуки, проголошений лідерами УНР та ЗУНР 22 січня 1919 року на столичній Софійській площі, так і не набув реального змісту. Протистояння із зовнішніми ворогами молодої Української Держави, постійні внутрішні протиріччя призвели до того, що визвольні змагання зазнали краху. Відчайдушна спроба здобути та утримати незалежність України потонула в крові. Лише у 1991 році наша держава стала незалежною, однак ще 1990-го тисячі українців 22 січня утворили “живий ланцюг”, промовисто заявивши про своє прагнення жити у соборній та незалежній державі.
У сучасному світі для успішного розвитку країни замало лише патріотичних настроїв та думок. Стрімкий розвиток людства, загострення конкуренції та динамічний поступ потребують постійного підтвердження декларацій про любов до Вітчизни реальними справами. На превеликий жаль, на 20-му році незалежності мусимо констатувати, що протягом практично всього новітнього періоду української історії представники нашої політичної еліти діяли так, наче хотіли зарекомендувати себе як нащадків лідерів УНР та ЗУНР. Сварки та суперечки, дріб’язкові конфлікти призвели до того, що Україна нині пасе задніх серед європейських країн за рівнем розвитку.
Надію українцям дали президентські вибори, коли у непростій боротьбі перемогу здобув Віктор Янукович. Глава Держави, на відміну від свого попередника, не став спочивати на лаврах переможця, а почав рішуче діяти. Здійснено реформу судової влади, взято курс на суттєве (наполовину) скорочення бюрократичного апарату. Виступаючи з нагоди Дня Соборності у Національному палаці мистецтв “Україна”, Віктор Янукович наголосив: “Без модернізації національного промислового й аграрного виробництва та інфраструктури, без налагодження механізмів стимулювання і постійного відтворення інноваційної й інвестиційної активності капіталу та підприємницької ініціативи населення неможливо… забезпечити сталий розвиток країни та добробут громадян”.
Цілком очевидно, що сьогодні Україна не має часу на імітацію реформ, бо саме від позитивних перетворень залежать її подальша доля, наповненість суверенітету нашої держави реальним змістом. Настав час для всіх патріотів реальними справами підтвердити свою відданість Україні, діяти за принципом толоки, який властивий українцям споконвіку. Незалежність нашої держави нині залежить  від нашої спільної роботи: чи зможе кожен на своєму місці зробити все для досягнення позитивних змін. У вже згаданій промові Віктор Янукович зробив особливий акцент на тому, що “головним ресурсом, який є в нашому розпорядженні, є довіра та розуміння необхідності долання тимчасових труднощів заради втілення реформ. Наш шанс – не в закликах іти на барикади, нищити і руйнувати, а в спроможності до консолідації, розвитку демократії та верховенства права, до подальшого об’єднання Сходу і Заходу”.
Маємо чітко усвідомлювати, що патріотизм та відданість українським ідеалам – це не лише ходіння у вишиванках та співання проникливих пісень. У сучасному непростому світі патріотизм – це готовність працювати на користь країни, поступившись частиною власних інтересів, це забезпечення діалогу влади та суспільства, це прагнення до змін на краще, яке реалізується, а не лише декларується. Можна відзначити, що сьогодні біля державного штурвала нарешті перебувають політики, які чудово розуміють, наскільки важливі реальні справи для збереження державного суверенітету. Саме відповідальна та якісна політика спроможна поставити знак “дорівнює” між поняттями “соборність” та “реформи”, адже без позитивних перетворень ми ризикуємо втратити омріяну поколіннями українців незалежність.