Моя мама – так само. Майже 30 років віддала виробництву і в результаті заробила 709 гривень пенсії. І це вдова працівника органів внутрішніх справ! Хіба це справедливо?..
З іншого боку, вважаю, що той варіант пенсійної реформи, який нам нині винесено на обговорення, – це справжній наступ на жінок. Пропонуючи підвищити пенсійний вік жінкам, нам наводять приклад Європи. І не враховують при цьому, що там рівень життя, зумовлений соціальним захистом, на порядок вищий, ніж у нас, так само, як і зарплати. Наприклад, середньостатистичний англієць чи француз раз на рік може собі дозволити відпочинок на гірськолижному курорті, туристичну поїздку столицями європейських країн або кілька разів на тиждень відвідувати тренажерний зал, регулярно обідати в ресторанах.
Інший приклад – Латвія, в якій не так давно пенсійний вік для жінок підняли до 62 років. У цій прибалтійській країні живе моя рідна тітка. Свого часу вона працювала завідуючою продовольчою базою, але базу реорганізували, а усіх працівників, у тім числі й мою тітку, звільнили. До досягнення пенсійного віку їй тоді залишалося понад 5 років. У Латвії, як і всюди, людям передпенсійного віку надзвичайно важко влаштуватися на роботу. Попоневірялася моя тьотя зі своєю вищою освітою, чималим досвідом роботи і пішла працювати спочатку санітаркою в лікарню, а потім – прибиральницею до багатіїв. Нині їй уже 61 рік, здоров’я дуже слабке, але змушена працювати, бо до пенсії – ще рік. Діти допомагати мамі не мають змоги, бо вони теж потрапили під скорочення, хоча мій брат працював директором, а його дружина – співробітницею банку…
Тож нашим керманичам треба добре подумати, чи варто вирішувати пенсійні проблеми суспільства за рахунок експлуатації жінок. А нам, пересічним громадянам, не слід залишатися байдужими, треба брати активну участь в обговоренні пенсійної реформи. Бо йдеться про майбуття наше й наших дітей.