– Щоб усе на роботі вдавалося, її потрібно любити. Це говорю вже не просто як прописну істину, а як висновок із власного досвіду. За час, що я працюю, у мене з'являлося багато нових колег, але чимало з них не бачили себе в цій професії і через певний час звільнялися. А мені поталанило – навіщо шукати журавля в небі, коли і з тим, що маю,  зручно та затишно.
І сама, як синичка, – метка й дзвінка – жінка жваво розповідає про свої професійні подорожі. Марина Іванівна обслуговує дві дільниці. Разом це (рахуйте, як кому зручно) – 12 вулиць, 800 дворів, 30 кілометрів відстані. А ще – море терпіння й справжня повінь привітності до тих, хто чекає листоношу не стільки заради того, що вона кладе до поштової скриньки, скільки для того, щоб поспілкуватися. Бо тільки тоді все в житті йде за розкладом, в якому перекинутись теплими словами із Мариною Логвин – уже неодмінний пунктик. "Ой, хороша вона", – свідчить-додає бабуся, біля двору якої ми зупинили Марину Іванівну й відволікли від обходу її "володінь".
– Звісно, іноді виникають такі ситуації, – розповідає листоноша, – коли неможливо так одразу, віддавши людині газети чи пенсію, розпрощатись. Просять то те, то се їм допомогти – стараюся по можливості. А як же інакше?..
Взимку – холодно, влітку – жарко, й відстані на обох дільницях від того здаються ще довшими. Починається робочий день Марини Іванівни о десятій, додому повертатися раніше дев'ятнадцятої майже і не вдається. Але навіть уявити себе заклопотаною чимось іншим жінка цурається. У її житті також все має йти за розкладом – а в ньому свої неодмінні пунктики: 12 вулиць, 800 дворів, 30 кілометрів відстані… А ще – доставка читачам улюбленої газети "Зоря Полтавщини": Марина Логвин – серед найрезультативніших листонош, які проводять передплату нашої газети.