“Хотілося б, щоб наша думка була почута        й врахована розробниками проекту пенсійної реформи. Ми всі – жінки передпенсійного віку, нас це питання дуже непокоїть. Ми починали працювати, щойно закінчивши школу, технікум чи інститут. Декретні відпустки у нас були досить короткими, і ніяких державних виплат ми не отримували. Тож стажу маємо достатньо. З іншого боку, підвищення віку виходу на пенсію до 60 років є для всіх нас важким моральним і фізичним тягарем. Ми народилися в іншій епосі, за іншого ладу, коли люди могли сподіватися на спокійну й забезпечену старість із гарантованими державою пенсійними виплатами. Тепер про забезпечену старість потрібно думати змолоду. Нам не можуть дорікнути, що ми якісь нероби й нічого не змогли заощадити. З нашим поколінням жорстоко обійшлися, обнуливши рахунки в Ощадбанку: всі гроші, які вдалося заощадити до 1991 року, безслідно зникли. А зараз просто немає з чого відкладати, бо зарплат ледь вистачає на щоденні витрати. Нам довелося пережити період економічного хаосу, звільнень і масового безробіття. Шукаючи роботу, вже не думали про кваліфікацію, тому з роками її втрачали. Працювали з однією думкою: якось вже дотягнемо до пенсії, адже потрібно було виховувати дітей, дати їм освіту. І ось за все це нам підготували такого ляпаса. Так, потрібно проводити реформи, але до них необхідно людей готувати – йдеться не про роз’яснювальну роботу. Маємо на увазі мізерні доходи переважної більшості українців.
Зважаючи на все це, пропонуємо у так званий п’ятирічний перехідний період дозволити жінкам, які мають трудовий стаж 30 і більше років, виходити на пенсію в 55 років. Вважаємо, що так буде справедливо, а молодше покоління за цей час встигне адаптуватися до нових умов”.