Один із таких містків з’єднує куток Красилівка (а хат тут багатенько) з центром села. Вже давно стара споруда (кілька прогнилих дощок) перебувала в аварійному стані. Про це написав до редакції мешканець села, пенсіонер Григорій Авраменко.
“Прошу редакцію “Зорі Полтавщини” допомогти нам відремонтувати місток через річку Ташань. Від імені односельчан я звертався за допомогою до тодішнього Тарасівського сільського голови (до цієї сільради належить наше Комсомольське), він мені сказав, що коштів на це немає. Звернувся і до депутата районної ради, який живе по сусідству, він дав відповідь, що грошей у нього немає. Я до вас у газету вже писав кілька років тому, просив відремонтувати місточок через рукав річки (в іншому місці). Спасибі “Зорі Полтавщини”, посприяла, щоб поклали плити, тепер можна і перейти, і переїхати. А цей місток відремонтувати не доходять руки. Проблема ж не така і складна – покласти три плити, і все буде в порядку. Ще прошу, щоб засипали дорогу між містками щебенем – його там потрібно всього 2–3 машини.
Мені 74 роки, працював колись заступником голови колгоспу імені Свердлова і головою Тарасівської сільради, то знав, до кого звернутися, а зараз – хіба що до вас у “Зорю Полтавщини”. Передплачую газету з 1964 року і до цього часу, всі дивуються такій постійності, а я кажу, що цю газету не зміню. Дуже прошу редакцію допомогти.
З повагою
Григорій Тимофійович Авраменко”.
Вирушаючи до автора листа, зупиняємося біля проблемного місточка. Сніг тоді ще не випав. Дорога вимощена камінням, місцями його немає, і під ногами – багнюка. З берега на берег неширокої річечки перекинуті дошки, які погано закріплені, пружинять і розходяться під ногами. Перил немає. Тут проїжджають машини, у тому числі й вантажні, підводи, велосипеди. Люди везуть малюків у дитсадок, повертаються із занять школярі. У будь-який момент, кажуть місцеві жителі, перехожий чи проїжджий може опинитися у холодній воді.
– Добиратися на інший край села просто небезпечно. Якщо терміново місток не укріпити, він розвалиться, дошки згниють. Освітлення ніякого тут немає, – каже колишній мешканець Комсомольського, нині зіньківчанин, громадський активіст Володимир Ярошенко. – Загалом тут чотири кутки, на кожному колись діяв свій колгосп, село було велике…
Перший заступник голови райдержадміністрації Олександр Терещенков повідомив, що нинішній Тарасівський сільський голова Олександр Верес із цього приводу мав зустріч із керівниками сільгосппідприємств, які працюють на землях навколо Комсомольського, – генеральним директором ТОВ “Камія” Русланом Храпачем і директором ТОВ “Агро К – Полтава” Анатолієм Бойком – та працівниками. Сільський голова й керівники запевнили, що найближчим часом на тому місці буде стояти оновлений місток. Відзначив посадовець і небайдужу громадську позицію Володимира Ярошенка – організатора й ентузіаста добрих справ для рідного села. Приміром, він першим звернувся до районної влади з пропозицією відзначити сторіччя школи у Комсомольському. І район допоміг, надавши кошти для асфальтування території біля школи. Свято тоді відбулося на славу.

Напередодні початку нинішнього навчального року громадськість району і мешканці села відсвяткували віковий ювілей навчального закладу.
Село Пірки (така історична назва Комсомольського) існує з 1785 року. На фасаді старої будівлі земської школи видно напис – “1910”. Було багато неписьменних, тому тут діяло чотири початкові школи. Чимало зробив для вивчення історії сільської освіти колишній директор закладу Петро Панасович Храпач. Вдячні учні планують встановити на фасаді школи меморіальну дошку його пам’яті.
– Нині в Комсомольському діє загальноосвітня школа І–ІІ ступенів. До ювілею поміняли вхідні двері в спортзал, у школу, поклали асфальт, зробили паркан. Опалення в школі газове. В        9 класах у нас навчаються 50 учнів, працюють 12 вчителів, – розповідає директор школи Любов Петрівна Фалько. – У навчальному закладі є їдальня, безкоштовно харчує всіх учнів ПСП “Комишанське” (генеральний директор – Володимир Зубко). Це господарство з сусіднього району Сумської області, там працюють і батьки наших учнів. Надають допомогу школі, зокрема на ювілей, і господарства Зіньківського району – СБК “Україна” (керівник – Василь Михайленко), ТОВ “Камія” (Руслан Храпач). Вони прибули на свято, вітали учнів і педагогів, вручили подарунки. Сторічний ювілей школи – то було свято для всього села, для всієї сільської ради й всього району. Учні, вчителі та колишні випускники підготували концертну програму. Звісно, підключилися до святкування і місцева влада, і депутати, й колективи художньої самодіяльності з Комсомольського будинку культури. Вчитель історії Аліна Хоменко зверталася до Полтавського і Сумського обласних архівів, досліджуючи історію школи. Оголошення про ювілей було розміщене в Інтернеті, тому відгукнулися сотні випускників з України, Росії, навіть із Німеччини.
…На віконці біля шкільного ганку – великий металевий дзвінок. У нього дзвонять, якщо зникає електропостачання. Буває тут і таке. Регулярного автобусного сполучення з райцентром, до якого 7 кілометрів, немає. У селі багато покинутих хат. Випускники, котрі хочуть продовжити навчання, добираються в Тарасівку або Зіньків. Але таких небагато. Старшокласникам, які прагнуть здобути середню освіту, батьки наймають житло в Зінькові або возять самі. У кого є рідня в Комишах сусідньої області – закінчують школу там.
Поруч зі школою, у центрі Комсомольського, – доглянутий скверик із пам’ятником жертвам Голодомору і меморіалом воїнам-односельцям, які загинули в роки Великої Вітчизняної війни. Викарбувані тут і прізвища воїнів різних національностей, які полягли у боях за село. Воно було звільнене 5 вересня 1943 року ціною життя понад трьохсот воїнів-комсомольців. На їхню честь по війні село Пірки отримало назву Комсомольське.
Людям потрібні увага й надія на краще
Про новітню історію села розповідає наш дописувач Григорій Авраменко:
– Тут я народився, виріс, пропрацював увесь вік. У свій час Тарасівку, Бобрівник і Комсомольське об’єднали в одну Тарасівську сільраду. З 1973-го по 1979 рік я був головою сільради. Три колгоспи теж об’єднали в один великий – “Україна”. Очолював його Василь Обора. Ми тоді газ провели, відстоював я будівництво дороги на Красилівку. Будувалися в той час контора, в якій зараз дитсадок (то я сам першим закладав фундамент), Будинок культури… Тоді на території сільради було 4,5 тисячі мешканців, у Комсомольському – півтори тисячі. А зараз у нашому селі – 600 людей, переважно пенсіонери.
– Молодь роз’їхалась, у нас – двоє дітей, теж живуть не з нами – в Полтаві й Зінькові, – додає господиня Галина Михайлівна, яка все життя працювала в колгоспі – на фермі, в городній бригаді.
– З містком треба наводити порядок, – повертається автор листа до наболілої теми. – Був виготовлений проект, щоб зробити його міцним. Але почалися перебудова, реформування, так до цього руки ні в кого й не дійшли. На Замості, на Загреблі (теж кутки села. – Авт.) зробили капітальні містки, треба й на Красилівці зробити. Хоча б стовпи покласти понад краєм, щоб ніхто не опинився у воді. Там уже траплялася аварія, машину занесло на містку і вдарило у вербу. Слава Богу, ніхто не покалічився… По техніці безпеки потрібно хоч огорожу якусь поставити.
– Уже поклали нові добротні дерев’яні дошки, з одного боку містка – перила, – запевняє Тарасівський сільський голова Олександр Верес. – Хотіли і з іншого боку огородити, та місцеві
мешканці сказали, що досить з одного.
Небагато потрібно людям – трохи уваги, зусиль, і питання вирішується. Нехай місцеве, але важливе для мешканців усього села. Спільне вирішення проблеми зближує громаду, дає надію на краще, дозволяє не втрачати зв’язок із рідною землею. Володимир Ярошенко, прощаючись, сказав, що ініціюватиме для односельців і зимове свято – щоб зібратися разом, поговорити, намітити, які питання сільського буття треба розв’язувати в подальшому. Адже  ініціатива громади – велика сила.