– Існує перелік лікарських засобів, які дозволені для застосування в Україні та відпускаються з аптек та аптечних пунктів за рецептами лікарів. Він складає приблизно 65–70 відсотків від загального обсягу лікарських засобів, які дозволені для застосування в Україні. Точно цю цифру встановити практично неможливо, бо процес реєстрації лікарських засобів триває постійно. Є також аналогічний перелік безрецептурних препаратів. Ці документи діють і нині. Зміни ж до наказу №360 передбачають деякі норми, що стосуються лише лікарів і працівників аптечних закладів. Зокрема, вони стосуються оформлення рецептурного бланка винятково на рецептурні лікарські засоби.
– Отже, виходить, що наказ діяв, але не ставилися жорсткі вимоги щодо його виконання?
– Що стосується частини рецептурного відпуску ліків, то можна сказати й так. Однак, на мою думку і на думку багатьох моїх колег із професійної асоціації, цей нормативний документ виписаний дещо однобоко. Практично вся відповідальність покладається на аптечного працівника. Про лікаря – дуже важливу ланку системи охорони здоров’я – трішки забули. Звісно, можна пред’являти претензії аптекарю, що він, мовляв, відпускає ліки без рецепта. Насамперед потрібно, аби лікарі виписували ці самі рецепти. А вони не усі це роблять. Натомість просто пишуть список призначених пацієнту ліків на папірці, з яким людина й приходить до аптеки. Думаю, спочатку слід зобов’язати лікаря виписувати рецепт, а лікарню, в якій він працює, – контролювати цей процес.
– Отже, лікарі, не виписуючи рецепт, просто уникають додаткового клопоту?
– Думаю, вони просто бояться відповідальності. Бо коли лікар виписав рецепт, розписався в ньому і поставив свою печатку, він несе відповідальність. Якщо пацієнта неправильно лікували, за рецептами це можна перевірити. З рецептом легше доводити помилки медиків. Ще за радянських часів діяв механізм: лікар виписує рецепт, беручи відповідальність на себе за діагноз, який установив, і за лікарський засіб, який призначив. Далі фармацевт чи провізор не просто відпускає ліки, а проводить цілий комплекс заходів. Насамперед бере до уваги вік хворого, оскільки для кожного віку існує відповідне дозування. Якщо це, наприклад, дитина, можливо, їй взагалі не призначається певний препарат і так далі. Потім провізор перевіряє все це на відповідність разових добових доз – є таке поняття. Бо якщо у хворого якийсь особливий перебіг хвороби, лікар може призначити більшу дозу лікарського препарату. Але він повинен прописати це прописом, поставити на рецепті ще одну печатку. Ось тоді є солідарна відповідальність лікаря і фармацевта чи провізора, тобто аптеки. І тільки тоді пацієнт повністю захищений.
– Чи не думаєте Ви, що це або ж призведе до збільшення черг у лікарнях, або ж аптеки втрачатимуть клієнтів?
– Запровадження обов’язкового рецептурного продажу ліків справді може сприяти зростанню цих черг. Тож треба змінити нашу галузь охорони здоров’я таким чином, щоб похід до лікаря не займав купу часу. Треба, щоб лікарі були доступними для людей. У протилежному випадку людина просто може бути позбавлена лікування, оскільки без рецепта не зможе купити необхідних ліків. Крім того, необхідно провести дуже велику освітню роботу з населенням. Люди відвикли ходити до лікарів, їм зручно, що роль лікаря виконує провізор. Щодо аптек, то вони  втрачатимуть – це однозначно. Дивлячись на те, як будуть виконуватися ці норми, як перевірятиметься виконання наказу. Адже, як правило, жорстке адміністрування починається з того, ким легше управляти, – з комунальних аптек. Ми пояснюємо нашим клієнтам, що має бути рецепт. Але в той же час їм ніщо не заважає піти і купити певні ліки в іншій аптеці. Тобто може трапитись така ситуація, що ми будемо працювати в нерівних умовах.
– Існує також думка, що обов’язковість рецептів може призвести до корупції серед лікарів.
– У тих змінах, які хотіли внести до наказу №360, було передбачено, що лікар повинен виписувати лікарський засіб за міжнародною непатентованою назвою, латинською мовою. Тобто якщо лікарський засіб має двадцять комерційних назв, то хімічна назва у нього одна – основна діюча речовина. Це робиться якраз для того, щоб викорінити корупцію – коли певна фірма-виробник стимулює лікаря, щоб той призначав саме їхній препарат за певні відсотки. Тепер лікар повинен буде написати хімічну назву препарату, прочитавши яку, працівник аптеки запропонує лікарський засіб на вибір. Людина зможе вибрати – дорожчий чи дешевший, імпортний чи вітчизняний, їй не будуть нічого нав’язувати.
– Можливо, тоді виробники ліків, які не захочуть втрачати своє, зацікавлюватимуть аптекарів тими відсотками?
– Не думаю, що це можливо. Фармацевт чи провізор просто фізично не в змозі пам’ятати  одночасно 15 тисяч найменувань лікарських засобів. Це практично нереально. Інша справа, що навіть при наявності комп’ютерного забезпечення процес відпуску ліків значно ускладниться. Нововведення передбачає, що лікар має виписувати рецепт у двох примірниках. Один залишається у лікарні, інший видається хворому. Якщо ж в аптеці, скажімо, недостатня кількість цього препарату або
у хворого виявиться недостатньо коштів на придбання повної упаковки, аптекар повинен буде виписати ще так звану сигнатуру. Це повна копія рецепта, у якій вказано, що пацієнту відпущено не сто таблеток, а лише десять. Добре, якщо це буде десять випадків на тисячу відвідувань. В іншому випадку утворюватимуться довгі черги, які викликатимуть невдоволення людей.
– Можливо, це компенсується тим, що відвідувачів у аптеках стане менше, що люди не ходитимуть в аптеку, як у магазин по хліб?
– Можливо, й так. Бо відпуск ліків без рецепта – недопустимий. Ніхто, крім лікаря, не може правильно підібрати й призначити лікування. А у нас люди звикли слухати друзів, знайомих, сусідів, а не лікарів. Мовляв, якщо комусь допомогло – значить, мені теж. Це неправильно. Хоча реклама ліків дуже нав’язлива. Щодня вона впливає на свідомість людини, що тільки цей лікарський засіб – найкращий. Я, як фахівець, зрозумію, що це не так, а хтось на це „купується”. Хоча не думаю, що сто відсотків людей у нас займаються самолікуванням. Справді, чимало пацієнтів купують ліки без рецепта, але тільки ті, які їм раніше призначив лікар. Можливо, було б і краще, щоб пацієнт із хронічними захворюваннями хоча б раз на три місяці пішов до лікаря й проконтролював своє здоров’я. Але не думаю, що з цим упораються наші поліклініки. В принципі це нормальний, цивілізований підхід, за кордоном це все давно працює. Рецепт повинен бути юридичним документом, а з часом – і фінансовим. Але ми не дійдемо до цього, поки в нас не працюватиме страхова медицина: коли людина, купуючи ліки за рецептом, заплатить за них, скажімо, 10 гривень, а той самий препарат без рецепта коштуватиме 15 гривень. Тоді кожен рахуватиме свої кошти й ходитиме до лікаря, щоб компенсувати частину вартості. Тоді все спрацьовуватиме.
– Миколо Івановичу, які поширені лікарські препарати будемо купувати за рецептами?
– Не думаю, що це будуть найбільш відомі препарати, які користуються попитом, ті самі цитрамон чи аскофен. До речі, переліки лікарських препаратів, які відпускаються тільки за рецептами, і зараз є на інформаційних стендах, принаймні у наших аптеках. Також ці переліки є на офіційному інтернет-сайті Міністерства охорони здоров’я України. При бажанні з ними може ознайомитися кожен. Думаю, до того часу, коли будуть вводитися ці зміни, переліки будуть переглянуті, їх дещо лібералізують.
– До речі, з яких причин відтерміновано їх введення? Чи не вважаєте Ви, що через фармацевтичне лобі ці зміни й надалі відкладатимуть?
– Можливо, хоча у документі не йшлося про конкретну дату набуття ним чинності. Такі серйозні зміни потрібно робити, враховуючи ситуацію. Зараз підйом захворюваності на грип та ГРВІ. Людей у поліклініках більш ніж достатньо, отож не треба с
творювати додаткові черги. Коли людина піде до лікаря, аби отримати рецепт, вона не просто вистоюватиме у довжелезних чергах, а ще й ризикує захворіти. Краще впроваджувати це влітку, коли захворюваність – на найнижчому рівні, коли школярі – на канікулах.
– Миколо Івановичу, коли вже торкнулися теми грипу, не можу не запитати, чи варто турбуватися про наявність противірусних препаратів у аптеках, як це сталося минулого сезону?
– Ми врахували минулий досвід, коли був створений штучний ажіотаж і з аптек та аптечних складів за лічені дні зникли всі товарні запаси. Тому в цьому сезоні ми, починаючи із серпня, почали поповнювати їх, розуміючи, що не застраховані від повторення тієї ситуації. Хоча ажіотажний попит важко передбачити. Наш аптечний склад і аптечна мережа “Полтавафарм” по всій області забезпечені противірусними препаратами, запасів вистачить на строк від одного до трьох місяців, у залежності від товарних позицій. Це такі традиційні препарати, як арбідол, амізон. Це саме ті препарати, які при відносно доступній ціні дають досить високий терапевтичний ефект. Вони перевірені часом. Як і препарати на зразок “Фервексу”, краплі в ніс, вітаміни, аскорбінова кислота тощо.
– А до якого переліку належать згадані препарати?
– Це безрецептурні препарати. А ось продаж антибіотиків, скажімо, ампіциліну, передбачає наявність рецепта. Однак я б порадив не запасатися ліками, не скуповувати їх у великій кількості. По-перше, людина не знає, чим хворітиме в подальшому. По-друге, кожен лікарський засіб має певний термін придатності, який колись закінчиться, і ліки доведеться просто викинути. Також різні лікарські засоби повинні зберігатися в різних умовах. Як правило, вдома цього не дотримуються. При неправильному зберіганні вони можуть завдати шкоди тому, хто їх вживатиме. Кількість аптек як комунальної, так і приватної власності на території області дуже велика. Немає таких ситуацій, коли неможливо купити той чи інший препарат. Ситуація цілком контрольована.
Від редакції. Ми подали точку зору щодо реалізації ліків представника фармацевтичної галузі. “Зоря Полтавщини” готова оприлюднити позицію з приводу порушеної проблеми і лікарів. Тож чекаємо на продовження актуальної теми.