У дорослому житті, здається, складається по-іншому? Можливо. Але дитячий спогад назавжди збереже ту неповторну мить, коли “миколайчик” несказанно радував, був “першою ластівкою” Новорічних та Різдвяних свят. І добрий звичай рідного краю, нашого народу супроводжуватиме невторованими стежками-доріжками повсякденності, у коловороті буднів.
Разом із канонічним образом у народній уяві Святий Микола постає заступником, покровителем дітей, знедолених, подорожніх, хворих… Свято-Миколаївських храмів дуже багато в Україні. Селянсько-козацька нація бачила в ньому трудівника-хлібороба і мужнього лицаря – захисника бідних, пригноблених. Його земне життя було подвижницьким. Церковні передання свідчать про непохитність віри і самопожертву єпископа Мир Лікійських, його вірність обов’язку духовного пастора. У народних легендах Святий Миколай поспішає на поміч до всіх, хто її потребує.
Змінюються епохи і покоління, але містком у часі й просторі для нашого народу залишаються православна віра і прадідівські звичаї. Вони об’єднують, гуртують націю. І коли знову чуєш піснепів “Ой, хто, хто Миколая любить…”, відчуваєш свою причетність до роду й народу.
…Зимовими стежками-доріжками поспішає до нас Святий Миколай як світлий спогад дитинства, як духовний заступник на наших повсякденних життєвих дорогах.