Веселій компанії байдуже, що ранок ще й сам не зміг прокинутись до пуття: то бризкає дощиком, то обіцяє сонячний день – у молодості достатньо й внутрішнього резерву світла. Сміються-жартують юнаки та дівчата, й герої студентських анекдотів одвічні – суворі екзаменатори. Авжеж, безтурботний настрій – вірна прикмета того, що перша пара за розкладом – лекція. Тобто своєрідна вистава одного актора – викладача.
Зовсім по-іншому поспішають студенти до альма-матер, якщо ранок віщує їм невблаганне наближення семінару. Ясна річ, ті, хто напередодні віднайшов час на “побачення” з підручником, намагаються зібрати думки докупи й спрямувати їх у єдине русло. Ті ж, хто був окрилений більш романтичними побаченнями, змушені змирятися з тим, що опинилися за бортом теми. Всі надії тоді тільки на виправдальну – наївну, школярську – репліку: “Я вчив”. А раптом вдасться зіграти-донести її до викладача з правдоподібністю, гідною вимог Станіславського? Шанс на успіх, звісно, невеликий. Проте якщо у відповідь прозвучить безкомпромісне: “Не вірю!” – також не біда. Адже що ж то за студент, якому жодного разу не доводилось відчувати за собою “хвоста”!
Скільки ж надивилися та наслухалися стіни аудиторій, де подібні вистави тривають мало не щодня. А яка напруга пристрастей вирує у навчальних закладах під час сесій! Нестримне хвилювання, цілодобове зубріння, смішні до абсурдності забобони… Хоча час вносить свої корективи в усе – еволюція триває: дрібненько списані вручну клаптики паперу замінили сьогодні шпаргалки “нового покоління” – комп’ютерна верстка. Але суть від того змінилася мало: студенти – народ охочий до всіляких вигадок. Їм і серйозна справа – ніби розвага.
Однак тим, хто старанно намагається осягнути ази обраної професії, і ця обставина зовсім не заважає дивувати та радувати викладачів непересічними здібностями та глибокими знаннями. Тож у День студента наставники – на боці винуватців свята. Піком його відзначення є обласний конкурс “Студент року”. Але відбувається з цієї нагоди чимало й внутрішньовузівських заходів. Наприклад, у Полтавській державній аграрній академії цього разу студентів заохотили дофантазуватися навіть до режисури – вони мали змогу зняти й продемонструвати фільми на теми свого навчально-пригодницького життя. У Полтавському національному технічному університеті імені Ю. Кондратюка до Дня студента традиційно влаштовують КВК на Кубок ректора, для тих, хто мешкає в гуртожитку, – конкурс “Краща кімната” (а впорядкованість помешкання і справді допомагає привести до ладу й думки!).
Зрозуміло, що для багатьох юнаків та дівчат навчання за обраним фахом – це не тільки перша (теоретична) сходинка до опанування професії, а й велика наука самостійного життя. Без звичної опіки батьків, у іншому місті. Сміються першокурсниці, готуючи силами всієї кімнати котрий день поспіль яєчню: “Значить, день знову буде сонячний!” І тільки слинки ковтають від згадок про мамині борщики. Проте минає час і виявляється, що на загальній кухні в гуртожитку (своєрідному пункті обміну новинами) з руки смажити й пиріжки!
Авжеж, студентська “обитель”, якою суворістю не вирізнявся б комендант, завжди залишається перехрестям різних “вітрів”. Тут доведеться загартуватись! Але саме в цих стінах обов’язково зустрінуться люди, з якими дружба поєднає на все життя. Студенти в усі часи тільки мріяли про солідну стипендію, тож ділитися друзям іноді доводиться не тільки конспектами.
Саме в ці роки багатьом доводиться вже й шукати підробітків за майбутньою спеціальністю. Скуштувати репетиторського хліба встигла й студентка другого курсу філологічного факультету Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка Лілія Сологуб.
– У місяць я отримую 670 гривень стипендії, прожити лише на цю суму не виходить, а у батьків брати гроші, звісно ж, не дуже хочеться, – зізнається дівчина. – Тож, наприклад, улітку я займалася з дітками англійською та німецькою мовами. Тепер же, у період навчання, це робити важко, оскільки предметне навантаження велике, багато часу поглинає підготовка домашніх завдань.
“Мертвий” сезон у гуртожитку залягає хіба що на канікулах. Увесь інший час цей “вулик” гуде, як багата пасіка. Чи не на кожному поверсі обов’язково віднаходиться той, хто мучить чи то гітару, чи то слухачів. У котрійсь із кімнат щовечора збираються на дівочі посиденьки. У сусідній – точаться справжні наукові дискусії, сюди вабить тих, кому знань із самих конспектів замало, хто вивчив уже університетський бібліотечний фонд, як свою долоню, й готовий не тільки мірятися надбаним із однодумцями чи опонентами, а й розвивати власні ідеї.
І це тільки скептики скажуть: та що там вчорашні діти можуть! Саме з таких “сусідніх” кімнат багато що починалося і в історії окремих навчальних закладів, і в історії громадського руху в Україні. Адже студенти завжди були і є прогресивним, природно (в силу віку) вільнолюбивим і сміливим прошарком суспільства. Студентські ради, студентське самоврядування – це напрями втілення ініціативи сьогодні, а ще не дуже давно студентство було активною ланкою руху “шістдесятників”, потужним учасником політичних мітингів у 1990-х, на зорі становлення української державності. Справді, студентська молодість – пора звершень. І не важливо, що саме буде підкореними вершинами: нова дисципліна, чергова сесія, перше успішне репетиторство чи відстояна власна позиція…