На думку дослідників, доля Григорія Кулика – аж занадто трагічна навіть для жорстоких часів сталінщини. Адже серед воєначальників усіх часів і народів мало знайдеться людей, які б злітали так високо, падали, піднімалися і, зрештою, отримали кулю в потилицю від своїх же соратників. Кар'єру Кулика зламали невдачі перших днів війни, коли Сталін повсякчас кидав його “на прорив” туди, де фактично нічого вже зробити не можна було. Після поразки в Керчі маршала розжалували до рядового, позбавили всіх нагород. У квітні 1943 року про нього згадали і доручили командування 4-ю гвардійською армією, яка визволила Полтавщину й Полтаву від фашистських загарбників.
Як зауважує кандидат історичних наук Віктор Ревегук, на Полтавщині тоді зійшлися два фронти – Степовий під командуванням генерал-полковника Івана Конєва і Південно-Західний під командуванням генерал-полковника Миколи Ватутіна. Кожен із них хотів першим здобути лаври визволителя Полтави. Їм не сподобалося, що раптом у справу втрутився Григорій Кулик. Тож командуючим 4-ю армією було призначено генерала Олексія Зигіна. Проте останній не встиг приступити до командування, бо по дорозі до командного пункту армії підірвався на міні й загинув.
Після війни Григорій Кулик потрапив під хвилю репресій і був розстріляний. До 1957 року, коли його реабілітували, ім'я маршала заборонялося навіть згадувати.
Підсумком засідання “круглого столу” стало рішення звернутися до міської влади та влади Полтавського району з проханням назвати іменем Григорія Кулика вулицю в Полтаві, а на його батьківщині поставити пам'ятний знак.
***
9 листопада, у день 120-річчя Маршала Радянського Союзу Григорія Кулика, з ініціативи управління культури облдержадміністрації, Академії мистецтва та краєзнавства, Полтавського університету економіки і торгівлі та професійно-технічного училища №23 в актовій залі ПТУ відбувся вечір світлої пам'яті Григорія Івановича Кулика.