Всенародне відзначення цих дат є найкращим свідченням того, що не забутий подвиг бійців із передової і партизанів, робітників промислових підприємств і колгоспників, залізничників і шахтарів, науковців та лікарів – усіх, хто доклав зусиль для наближення Перемоги.
Вогненним смерчем пронеслася війна територією України, у тому числі й Полтавщини.
Але не встигли громовиці війни відкотитися за дніпровські кручі, як на звільненій від окупантів області приймалися першочергові програми із забезпечення населення продуктами харчування та найнеобхіднішими товарами, відбудови міст і селищ.
Вже у жовтні 1943 року виконком Полтавської обласної ради депутатів трудящих прийняв дві постанови щодо проведення невідкладних заходів для відбудови господарства.
Завдяки героїчній, тяжкій, ненормованій праці населення (переважно жінок, літніх людей, школярів) саме в той час стали до ладу полтавські заводи “М’ясомолмаш” та молокозавод, а упродовж 1944 року – ще цілий ряд підприємств області: Полтавський паровозоремонтний, Крюківський вагонобудівний заводи, Лохвицький цукровий завод, Полтавський м’ясокомбінат, Полтавська прядильна фабрика, завод “Метал”, Лубенський верстатобудівний завод “Комунар” та інші. Завдяки героїчним зусиллям кременчуцьких залізничників вже на 10-ту добу після визволення станція Кременчук почала приймати ешелони із озброєнням, боєприпасами та продовольством.
Засоби масової інформації періодично повідомляли про те чи інше трудове звершення у найбільших містах області: Полтаві, Лубнах, Миргороді, Кременчуці. Станом на 2 березня 1944 року трудящі Кременчука власними силами відбудували 38 підприємств, серед яких – м’ясокомбінат, махорочна фабрика, електростанція, водопровід. 29 квітня 1944 року стала до ладу Полтавська електростанція, а 30 квітня 1944 року урочисто відбувся пуск Лубенського верстатобудівного заводу “Комунар”.
Найважливішим завданням часу стало зведення мостів, зокрема дерев’яного мосту через Дніпро у Кременчуці. 21 травня 1944 року спільними зусиллями кременчужан і військових завершилося будівництво висоководного дерев’яного мосту через Дніпро довжиною 1437 метрів, із прогонними від 28 до 52 метрів. За активну участь у його спорудженні 22 кременчужан нагородили орденами і медалями, 114 передовиків виробництва командування 2-го Українського фронту відзначило грошовими преміями. 24 липня 1944 року було здано в експлуатацію й міст через Ворсклу, який з’єднав Полтаву із залізничною станцією.
Мабуть, зайве говорити, що населення краю робило все можливе для Перемоги. Відразу після визволення сотні тисяч полтавців було мобілізовано до діючої армії (за далеко неповними офіційними даними, лише влітку 1944 року військкоматами із Полтавської області було мобілізовано 154 244 чоловік). Як і повсюди в СРСР, на Полтавщині широкого розмаху набув рух зі збору коштів у фонд оборони: на будівництво авіаескадрильї “Полтавщина – переможцям” та танкової колони “Звільнена Полтавщина”. Значні пожертви у сумі 100 тис. крб на будівництво танків та літаків зробили колгоспники: з с. Захлюпанка Карлівського району – М.С. Баден, артілі ім.Фрунзе Новосанжарського району – К.Г. Руденко, артілі “1 Травня” Кременчуцького району – А.Т. Горюха. Всього ж із часу вигнання фашистів і до остаточної Перемоги від трудящих Полтавщини надійшло добровільних пожертвувань у фонд оборони понад 150 млн  крб, багато золотих речей, інших коштовностей. Причому патріотичний запал був настільки високим, що населення передавало гроші (а нерідко – і родинні коштовні реліквії) під час проведення мітингів та інших публічних заходів.
Допомога фронту також відбувалася по лінії шефських зв’язків із військовими дивізіями та тиловими госпіталями, збору подарунків для воїнів, поїздок делегацій на фронт тощо.
Між тим, бойові дії, пов’язані з визволенням України, і сьогодні вражають своїм розмахом і масштабами. У січні 1943-го – жовтні 1944 років на українській землі було проведено                   11 стратегічних і 28 фронтових операцій. Тут було зосереджено майже половину частин діючої Червоної Армії, в Українській кампанії брали участь шість фронтів, Чорноморський флот, три флотилії. Мільйони солдатів та офіцерів билися за Україну в 30 загальновійськових, 6 танкових, 7 повітряних арміях, 8 кавалерійських корпусах, на українських фронтах воювало 8 гвардійських армій.
У кровопролитних боях за Україну полягли сини багатьох народів і національностей. Для мільйонів людей українська земля стала останнім довічним притулком.
Минають роки, але назавжди на скрижалях історії залишаться імена тих, хто у грізний час встав на захист рідної землі, хто у нелегкому двобою ціною власного життя відстояв право на свободу. Вічна слава тим, хто поліг у жорстоких боях, у гітлерівських таборах, пішов із життя від ран і хвороб, голоду і нестатків. Доземний уклін і безмежна вдячність героям!
Найкраща шана героям-визволителям – це побудова країни, про яку вони мріяли, – сучасної, заможної, процвітаючої. Тому органи влади сьогодні вживають рішучих заходів для налагодження стабільної роботи промислових та сільськогосподарських підприємств, забезпечення зайнятості населення, отримання працюючими достойної заробітної плати, а пенсіонерами – пенсій. Досягнення цього вбачається в успішному виконанні завдань, визначених програмою Президента України Віктора Януковича “Україна для людей” та Програмою економічних реформ.
Саме позитивні зрушення в розвитку області дають можливість сьогодні покращити підтримку ветеранів війни та праці, яких в області близько 90 тисяч. Так, цього року розпочато перерахунок пенсій, у зв’язку з чим вони збільшилися. Ветеранам області виплачено грошову допомогу на суму понад 22 млн грн        з Державного бюджету та понад 1,3 млн грн – з обласного. Збільшено витрати на санаторно-курортне лікування ветеранів, протезування, ремонт та придбання обладнання для госпіталів області. Забезпечено стале функціонування 14 будинків-інтернатів системи соціального захисту, 33 територіальних центрів соціального обслуговування, удосконалюється мережа соціальних працівників тощо.
На вшанування пам’яті загиблих в області упорядковано меморіальні комплекси, братські могили, на що витрачено понад 2 млн грн.
Особлива турбота влади – щоб традиції вшанування пам’яті загиблих у роки Великої Вітчизняної війни земляків передавалися підростаючому поколінню. Сьогодні учнівська і студентська молодь доглядає за могилами полеглих воїнів, понад 800 пошукових загонів, у яких близько 16 тисяч школярів, проводять дослідницьку роботу. В навчальних закладах створено організації “Милосердя” та волонтерські загони, які надають ветеранам шефську допомогу.
З глибокою вдячністю ветеранам Полтавщина, як і вся країна, зустрічає чергову річницю визволення України від фашистських загарбників. І нащадки того героїчного покоління вшановують його пам’ять конкретними справами з твердою вірою у прекрасне майбутнє свого краю.