Нераціональне запитання
Далеко запливають у відсторонених міркуваннях думки, коли відчуваєш, що не витримуєш продовжувати рух проти течії. Авжеж, якийсь час ніби й чиниш посильний спротив, але вода впевнено затягує, засмоктує і несе… Немає за що вхопитися! Навіть якщо починає здаватись, що ось ти, нарешті, – вже якнайближче. Ніби ударом хвилі, ці сподівання відносить аж на шалені відстані. Ця розмова, фраза за фразою, мені нагадує морські мушлі: їх викидає на берег, і ти піднімаєш і вслухуєшся – справді, в кожній шумить ціла стихія, але далі передчуттів запливти не вдається…
Ми розмовляємо з чемпіоном ХІІІ Параолімпійських ігор, чемпіоном світу, Європи з плавання Дмитром Виноградцем 20, 40 хвилин, і скільки не ухиляйся, вже нікуди подітися від результату цього “змагання”. Він знову виграв! Наш діалог – лише задана ним відстань у часі, плавання – тільки на поверхні. Чемпіон так хоче. Й не здається ніколи.
– Я не знаю, слабкий я за характером чи сильний… Власне, надлишку ні того, ні іншого не відчуваю – значить, звичайний. Впевненості в собі вистачає – іноді й через край. Але здоровий глузд все врівноважує.
Дмитро дивується нераціональності запитання так само, як я в свою чергу – його зізнанню про те, що не рахує перемог, не знає, де вдома лежать завойовані такими зусиллями золоті, срібні, бронзові медалі! Рідні, звісно, завжди раді продемонструвати його набутки гостям, але – не він.
– У дитинстві я відвідував різні спортивні секції, за абонементом ходив і в басейн. Але аж ніяк не пов'язував своє майбутнє з будь-яким видом спорту. Все було, як і найчастіше у хлопчаків: два тижні похизувався в “костюмі” каратиста – й набридло, вже хотілось шукати чогось цікавішого.
Дорогу в плавання хлопцю визначив не щасливий (як би мало прозвучати в інтерв'ю з чемпіоном), а нещасний випадок: травма хребта в сімнадцятирічному віці. Тоді лихо сталося у воді – невдалий стрибок. Тепер Виноградець уже стільки років перемагає у ній суперників, хоча… певною мірою, мабуть, – і її саму.
Від Універсіади до
Олімпійських ігор
Дмитро зовсім не пригадує, як його в дитинстві вчили плавати. Безумовно, поруч були батьки, й відбувалося це поблизу Полтави – у теплих літніх водах Коломаку або Ворскли. Сьогодні йому навіть здається, що тоді жодних зусиль, аби попливти вперше, докладати не довелось. Ніби те нехитре та водночас дивовижне вміння не погордувало й припливло до нього саме. Спогади більше пов'язані з іншим: як мамі з татом уже вривався терпець очікувати сина на березі. Губи сині, по тілу снують “мурашки”, а він плавав би й плавав! Втім, цілком звичайна сімейна картина – хіба дорослим такого плавця докликатися? Доводилось майже витягувати з річки.
Першу зустріч із водою вже після травми Дмитро пам'ятає краще, це було восени 2002 року, такі заняття зазвичай мають реабілітаційну мету. Але на поверхню нашої розмови спливає лише єдиний натяк на витрачені тоді зусилля – скупий і зовсім не болісний, навіть по-хлопчачому задерикуватий: “Ох і наковтався тоді в басейні води!”
Після того плавання Дмитро захворів. Висока температура переплутала в його голові все: й зроблений тренерами вже після першого знайомства безкомпромісний висновок: “Ти будеш плавати!”, і його заперечення на їхню впевненість. Та особливо переконувати хлопця продовжувати відвідування басейну нікому не довелось. Рішення знову-таки ніби припливло до нього саме. Через місяць Дмитро з'явився в спорткомплексі “Спартак” уже всерйоз і надовго. Відтоді й донині його наставники – заслужені тренери України Галина Бойко та Сергій Калайда. Секція плавання обласного центру “Інваспорт” стала для Дмитра Виноградця по-справжньому життєвим університетом. Втім, вистачило бажання та сили й на здобуття вищої освіти в Полтавській державній аграрній академії, сьогодні він навчається вже в аспірантурі цього закладу. До речі, першим його змаганням стала саме розрахована на студентів Універсіада 2003 року. Проходила вона в Київській області, в Броварах, і дебют Виноградця виявився “золотим”.
– Я тоді взагалі не хвилювався, адже не дуже й уявляв, як відбуваються подібні заходи. Все було для мене новим. Вирішив: буде, як буде – плаваю ж лише півроку! Потім успішно для мене завершився і чемпіонат України. А на збори почали викликати, тобто вже бачили в мені перспективу, з 2005 року – в Євпаторію, потім – у Миколаїв. Коли їхав уперше, звісно, було дуже приємно. Але як там виявилося важко! Тренування за тренуванням – іноді здавалося, що сили вже на межі.
Та ні, йому вистачило волі змусити організм запрацювати вже на другому диханні – на тому, що не знає поразок. 2006 рік приніс спортсмену блискучу перемогу на чемпіонаті світу з плавання. Дві золоті, дві срібні й одну бронзову медалі привіз Дмитро Виноградець із Південноафриканської Республіки – хай знають наших на всіх широтах! 2008-го на Параолімпійських іграх у Пекіні знову здобув два “золота”, “срібло” й “бронзу” та ще й встановив два світових рекорди. Результативними для спортсмена стали і чемпіонат Європи 2009-го, й чемпіонат світу нинішнього року: з Голландії він нещодавно повернувся вже з чотирма золотими медалями.
Доброзичливий і не зірковий
– Як Дмитро радіє перемогам? – на мить тренер Сергій Калайда замислюється. – Та дуже стримано. Одного разу, це в Пекіні було, я навіть звернув увагу на те, як після виграної дистанції до нього підбігли брати інтерв'ю, то жодної зірковості, швиденько відповів, і все!
А що, власне, відбувається, відчувається, коли дистанція вже позаду, коли силою з водою вже помірявся і бачиш на табло, як палахкотять вирішальні цифри – час, що показав ти та твої суперники?
– Що ж я відчуваю тоді?.. Не знаю, – так, на глибину душі пірнають лише наодинці. – Можливо, все тоді відбувається так швидко, що навіть не встигаєш щось до кінця усвідомити. А можливо, в тій напруженій атмосфері змагання я цього просто не запам'ятовую…
Звісно, поїздки на престижні змагання – це ще й можливість подивитися світ. Втім, дуже помиляється той, хто припускає, що така подорож майже тотожна туристичній. Спортсмену перед змаганнями важливо уникати будь-якої зайвої витрати енергії. Так що, наприклад, в Ейндховені (Голландія) ознайомлення з містом завершилось єдиною прогулянкою. Але отримати враження Дмитро встиг. Ні, зовсім не ті, що, мовляв, за кордоном все й краще, й цивілізованіше. Захвату перед зарубіжжям у Виноградця якраз і немає. Ейндховен завоював його прихильність просто рясною зеленню – ліс, та й годі: хазяйновито бігають задоволені життям зайці!
– Дмитро дуже доброзичливий, із хорошим почуттям гумору, – розповідає тренер Сергій Калайда. – Щодо професійних якостей як спортсмена, то це, перш за все, – цілеспрямованість, психологічна зібраність: якщо хвилюється, то якраз у міру. Йому ніщо не заважає виходити на старт. Нині Дмитро – ще й старший, досвідченіший товариш для інших спортсменів, із якими ми з Галиною Бойко працюємо. Ніби шефство взяв над тими, хто тепер також виїжджає на великі змагання. І ми відчуваємо, як вони його поважають, навіть дорослішають біля нього. Виноградець для молодших – приклад у ставленні й до самих себе, й до тренувань.
Сергій Олексійович щедрий на добрі слова про всіх вихованців. Звісно, не кожен із них може досягти таких результатів, як Виноградець, але те, що вони наважуються докладати зусиль, яких вимагає спорт, не рахуючись із жодними діагнозами, – це вже їхня перемога.
Легко чи складно тренерам працювати з Дмитром? А праця не буває легкою, зауважує Сергій Калайда, але те, що бути наставником Виноградця приємно, – поза сумнівами.
Чемпіонська риболовля
Із гумором, і
ноді не приховуючи й свого здивування, Дмитро розповідає про численні забобони спортсменів. Проте зізнається, що виявляти до них неповагу й не думає. Ось нещодавно випала і йому “ризикована” в цьому сенсі честь бути прапороносцем на відкритті змагань. Затявся – відмовлюсь, і край! Та, до речі, замінити його було нескладно – місія справді знаменна, тож сміливців, які заради неї переступають через невмотивовані страхи, – хоч греблю гати. Втім, як і тих, хто вбачає в такій спокусливій пропозиції приманку для нерозважливої “рибки”.
Авжеж, обране порівняння не випадкове! Риболовля для Виноградця – найприємніший відпочинок.
– Тут вже справа не в результаті. Я взагалі свій улов ніколи не сприймаю як їжу. Захоплює сам процес. Рибалки мене зрозуміють. Іноді дивуюся тим, хто задовольняється закиданням сіток. Прийдуть потім, потрусять – і всі труди! Який у тому сенс?
Втім, хоч їсти власноруч наловлену рибку Дмитро й думки не припускає, розгубленим на кухні не почувається аж ніяк. Потреби в такому господарюванні немає, але при нагоді готує. Головний принцип чемпіонського кухарства – жодних рецептів: ідея повинна припливти до нього сама!
І знову – на старт!
Скільки відсотків успіху забезпечують переможцю природні здібності, а скільки – праця, Дмитро Виноградець вгадувати не береться – немає практичного сенсу в такій теорії. У своєму ж випадку цей розподіл пояснює так: є люди, які від природи вільно тримаються на воді, вона їх ніби виштовхує, але переважно все інакше – як і в нього: тільки розслабишся, вже й тонеш, тож те, скільки Дмитру доводиться працювати заради перемоги, вимірюється, мабуть, далеко не у сухих відсотках.
– Бувають моменти, особливо під час виснажливих тренувань, коли в голові рояться думки про те, що спорту час уже сказати “досить”. Однак зараз – ніби знову про це забуваю – канікули ж! Хоча й вони – як чергове завдання: відпочити та набратися сил.
Та вже невдовзі тренування відновляться. Наступна мета – чемпіонат Європи, що проходитиме в липні 2011 року в Берліні. Доведеться знову зібратися й працювати та працювати. Отак все й тече: ні вода, ні життя зупинок не знають, і кожен фініш означає наближення нового старту.