У плаванні цей корабель рівно 50 років!
Знайомимося із новачками у цій команді: першокласники протяжно і вже злагоджено, в один голос проспівали нам “До-брий-день!” і гамірно вишикувалися фотографуватися. Тут іще не відпрацьовано хіба що “статутних” стосунків: щойно завершилася ця приємна процедура, як дівчатка й хлопчики обліпили, обіймаючи, свого класовода, вчителя-методиста Людмилу Анатоліївну Вірченко та вихователя Ірину Миколаївну Митко. Так тільки до мами туляться… А педагоги, що й замінили їм сьогодні мам, не бачать жодної різниці між першачками, які приходили сюди і 30, і 17 років тому на їхній пам’яті. Нинішні хіба що техніку знають краще – мобільні телефони, комп’ютери, все інше – діти, як діти!
 І то дуже помилкове уявлення про інтернат із боку людей сторонніх, які вважають, що тут навчаються якісь нещасні хлопчики й дівчатка, наголошує Людмила Анатоліївна. Так, вони переважно із багатодітних родин, із малозабезпечених сімей, але багато із них – то уже діти тих дітей, котрі свого часу також виховувалися в інтернаті. Ці батьки спеціально приводять їх саме сюди, бо знають не із чиїхось розповідей, що тут хороші умови для навчання, гарне мальовниче місце, прекрасний педагогічний колектив. Адже заклад працює за новою системою навчання і виховання – “Школа – родина”. У 1988 році тут розпочалася комп’ютеризація, а 1993 року відкрилися ліцейні класи для обдарованих дітей із сільської місцевості Полтавщини – для її навчання між школою та провідними вишами міста було підписано угоди про співпрацю. Звідтоді творчий колектив педагогів запровадив у практику чимало прогресивних методів навчання та виховання, як, наприклад, лекційно-залікова система, тестування, рівневе, блочне навчання, ситуативні бесіди, ігри та ще багато іншого.
Заступник директора із науково-методичної роботи Наталія Іванівна Шульга розповіла, що школа нині готується зустрічати ювілей – урочистості відбудуться напередодні професійного свята. А приємні зміни помітно ще з вулиці: нові пластикові вікна в навчальному – перший і третій поверхи – і спальному корпусах, триває їх реконструкція. Причепурене подвір’я: багато яскравих квітів, скульптурки казкових героїв на галявинках у траві. У спортивній залі зроблено капітальний ремонт. Адже у вересні 2001 року між школою-інтернатом та обласною федерацією футболу підписано угоду про співпрацю. І шкільні команди виправдовують сподівання дорослих на те, що тут підростають майбутні футболісти: вони – неодноразові чемпіони області й України з міні-футболу.
– У нас запроваджено профільне навчання, що підносить школу на вищий рівень. Це фізико-біологічний, технологічний і спортивний профілі. Як результат – випускники інтернату продовжують навчатися у вишах: цього року із 19 випускників студентами стали 15, інші теж вчаться – у технікумах. А в другому випускному класі, “спортивному”, із 20 учнів також продовжують навчання 15 – у Полтаві, Харкові, Києві, – розповідає Наталія Іванівна. – Маємо п’ять мультимедійних проекторів – у кабінетах біології, фізики, хімії, математики й інформатики, на цьому наголошуємо, бо такої кількості проекторів немає в жодній школі області, а ми невдовзі одержимо ще два.
Одна зі знакових змін – у серпні 2008 року школа-інтернат набула статусу спеціалізованої загальноосвітньої школи-інтернату № 1 І–ІІІ ступенів Полтавської обласної ради.
Про всі новинки, про всі здобутки за 50 років розкажуть на святі й педагоги, й колишні учні. Бо школа пишається своїми вихованцями, серед яких – академік, доктор економічних наук, професор, конструктор ракетних двигунів Анатолій Руденко, відомий журналіст Володимир Скочко, генерал внутрішніх військ Віктор Семінкін, заслужений учитель України, директор Великосорочинської школи-інтернату Іван Фесенко, народні артистки України Неллі Ножинова та Валентина Соввопуло, футболісти “Ворскли” Олег Чуваєв, Володимир Чеснаков, Олексій Чічіков – цей список видатних випускників досить довгий!
А корабель знову пливе. І курс незмінний – Країна Знань, яку щороку кожен зі школярів відкриває для себе як незвіданий острів скарбів.