Поштовий роман із одруженою поміщицею тривав 10 років – після того, як письменник одержав листа від шанувальниці своєї творчості, підписаного псевдонімом “Чужинка”. “Мене захоплює дивовижна чутливість Вашої душі, адже завдяки їй Ви розгадали душу жінки”, — писала незнайомка.
У третьому листі до неї Оноре зізнався: “Прийміть мої почуття, здійснення моїх мрій залежить від Вас!” Бальзак написав Евеліні чотири з половиною сотні листів. Через півтора року після початку листування Ганська з Бальзаком уперше зустрілися у Швейцарії. У 1843-му він приїздив до неї в Петербург, а в 1847-му та 1848-му – і в Україну. 1841-го графиня Ганська овдовіла. А через сім років погодилася вийти заміж за Бальзака.
В Україні шлях Бальзака пролягав через Дубно, Броди, Київ. Бальзак любив Україну, називав її “прекрасним краєм, мешканці якого самі не знають, серед якої краси живуть”. Під’їжджаючи вперше до маєтку Ганської, стомленому нелегкою дорогою погляду парижанина відкрилася дивовижна картина: до білосніжного палацу, відтіненого вечірнім малиновим світлом, вела широка брукована дорога, наприкінці якої біля парадного входу під розкішним кленом стояла графиня Ганська, одягнена у фіалкові шати (улюблений колір Бальзака). Тут, у “східному Луврі”, як назвав Оноре маєток Евеліни, йому буде суджено вперше (та й востаннє) в житті розслабитися після паризької суєти, творити не на кухні, не “на коліні”, а у власному робочому кабінеті в оточенні турботливої прислуги й люблячої дружини. Можна не сумніватися, Бальзак був щасливим тут, саме у Верхівні він писав останні свої твори. В основу його “Селян” лягли враження від українського повстання. Тут Бальзак написав п’єсу “Мачуха”, працював над “Депутатом від Арсі”, “Мадемуазель де Віссар, або Франція за часів Конституції”, “Дрібними буржуа”, “Жінкою-письменницею”. І саме тут він дописав свою “Людську комедію”. Почав писати “Листи з Києва”, які так і залишилися незавершеними. В одному з них письменник запитує сам себе: “Чому люди люблять одне одного?” Й відповідає: “Люблять, тому що люблять”.
“Я знаю добре, надто добре, – писала Евеліна Ганська своєму братові Адаму Ржевуському, – що пан Бальзак – приречений і що навіть за найкращого догляду не зможе протягнути довго… Однак думка, що я можу бути потрібною цьому великому розумові й цьому великому благородному серцю, також є нагородою. Я дам йому все щастя, на яке він заслуговує, й, роблячи це, сама буду щаслива. Так часто його зраджували: я залишуся йому вірною наперекір усім, і… нехай він умре з рукою в моїй руці та з моїм образом у серці…”
 Евеліна доглядала тяжко хворого, паралізованого письменника. Оноре де Бальзак єдиною спадкоємицею – а мав лиш заборгованості – зробив дружину. Ганська не відмовилася від такого спадку: сплатила борги, втративши майже все своє майно, видавала книги Бальзака. Померла Евеліна Ганська 9 квітня 1882 року. Похована
в Парижі біля чоловіка на цвинтарі Пер-Лашез.