Неспокійно було і на Запоріжжі. Козаків, які поверталися переможцями з турецької війни, чекала несподіванка. Їхні споконвічні землі Катерина II щедро роздавала своїм фаворитам. Запорожці занепокоїлись, що російська імператриця нехтує їхніми вольностями. Багато хто почав відверто говорити про те, аби відстояти їх силою зброї. Кошовий отаман Петро Калнишевський добре розумів, що після ліквідації Гетьманщини (1764 р.) та автономного устрою Слобідської України (1765 р.) настала черга й Запорозької Січі. Росія вийшла на береги Чорного моря, Січ із окраїни опинилась мало не в центрі так званої Малоросії і тепер стала непотрібною імперії як захисниця її південних кордонів. Катерина II, налякана подіями на Дону, не могла терпіти козацьку республіку на Дніпрі з її демократичним устроєм, який суперечив абсолютизму.
На Зелені свята 1775 р. фаворит Катерини II Потьомкін виступив на засіданні царського уряду з проектом ліквідації української вольниці. Генерал Текелій отримав таємний циркуляр – розгромити Запорозьку Січ, роззброїти і розігнати козаків, спалити дощенту всі будівлі, рухоме майно конфіскувати, а старшину арештувати.
Стотисячне військо оточило Січ. 10 тисяч козаків, які знаходились там, вирішили не чинити опору. Частина запорожців, перебравшись через плавні, вирушила до Дунаю, а звідти – в турецькі володіння; решту під конвоєм було відправлено до найближчих фортець.
Московські вояки розграбували майно Січі, захопили скарбницю, зброю, прапори, реліквії, архів. Після цього спалили Січ і навіть Покровську церкву. Козакам вдалось врятувати і вивезти до Задунайської Січі свою найбільшу святиню – ікону Покрови Божої Матері.
Царське військо не обмежилось Січчю. Озброєні загони рушили по козацьких зимівниках та хуторах, виганяючи людей у села і міста, де їх переписували і прикріплювали до поміщиків.
Найтяжча доля чекала кошового Війська Запорозького – 84-річного Петра Калнишевського. Його разом із писарем Іваном Глобою і суддею Антоном Головатим вивезли до Москви й засудили до довічного ув'язнення. Петро Калнишевський пробув у в'язниці на Соловках 25 років, осліп і помер на 112-му році життя.
Руйнуванням Запорозької Січі петербурзькі правителі прагнули навіки закріпачити Україну. Втім, козацький дух на генетичному рівні зберігся в нашого народу. І він оживає, попри всі катастрофи, які випадали на долю нашої землі.