Упродовж XX століття приватне колекціонування у нас було справою винятково ризикованою. Про які приватні колекції могла йти мова, якщо розчерком пера лідерів КПРС продавалися на Захід перлини світового мистецтва – від творів братів Ван-Ейків до картин Ван-Гога. Але колекціонування предметів мистецтва – це пристрасть, яку неможливо подолати навіть таким тонко вигаданим механізмом, як диктатура пролетаріату. Завжди були колекціонери та їхні колекції. Далеко не всі вміли домовлятися з владою, і тому про них знали мало, їхнім зібранням постійно загрожувала небезпека бути конфіскованими державою. А вже обмін та купівля колекціонерами предметів мистецтва й старовини здійснювалися в обстановці глибокої секретності.
На щастя, нові часи народжують нові ідеї: українські музеї та виставкові зали все частіше експонують приватні колекції, що, на наш погляд, однаково корисно власникам та державним музейним установам. Полтава не стоїть осторонь цієї тепер уже стійкої традиції. Протягом десяти років літературно-меморіальний музей І.П.Котляревського плідно співпрацює з Юрієм Меліховим, краєзнавцем, філокартистом, знавцем документальних джерел кінця XIX – початку XX століть. Було організовано сім чудових тематичних виставок старовинних листівок на матеріалах його колекції, які мали значний громадський резонанс.
Ми дійшли висновку, що справжній колекціонер збирає пам'ятки культури не лише для власного задоволення. Він перш за все адресує свої знахідки людям і готовий поділитися з ними радістю відкриття. Такий колекціонер ніколи не приховує ті цінності, які йому вдалося придбати, він охоче віддає їх на виставки, перетворюючи власний набуток на суспільний. Усе це значною мірою стосується історика Сергія Козлова, який став ідейним натхненником та ініціатором трьох проектів, успішно реалізованих у виставковій залі музею І.П.Котляревського.
У вересні 2009 року до Дня міста була влаштована виставка “Мій рідний край – моя Полтава”, на якій експонувалось близько сорока художніх творів митців Полтавщини із його приватного зібрання. Що виявила ця виставка? Які її наслідки? Ми завжди ставимо перед собою такі питання, бо ж це – головна складова нашої роботи: чи потрібні ми людям, чи є зворотний зв'язок? Виставка показала, що полтавці дуже люблять рідне місто, причому тихо, спокійно, не пафосно, їм цікаві найменші деталі історії Полтави, зафіксовані на полотні, особливості творчості кожного художника. Дехто приходив неодноразово, мотивуючи це лагідною полтавською енергетикою полотен, її особливим магнетизмом. Виставка по-справжньому зацікавила та справила глибоке враження на відвідувачів.
Згодом було реалізовано ще один проект – відкрито першу всеукраїнську виставку народних жіночих прикрас XIX – XX століть “Намиста. Дукачі” з приватних збірок Сергія Козлова (Полтава), Олексія Юшка (Миргород) та Юрія Коваленка (Черкаси). Були представлені коштовності й прикраси української жінки, мода на які не змінювалася три століття, – хрестики, образки, намиста, дукачі з восьми регіонів України. Тоді ж автор проекту презентував набори художніх листівок – “Українська народна жіноча прикраса XIX – XX ст. Намиста” та “Українська народна жіноча прикраса XIX – XX ст. Дукачі”. Якщо намисто було і залишається (хоча форма, матеріал, кількість разків, застібка змінилися), то значна частина полтавок і полтавців уперше побачила дукач, дізналась про його історію, про найдавніші майстерні золотарів (ювелірів). Інтерес до виставки був колосальний. Найдорожче – увага молодого покоління до національної естетики, традицій, бо у цих прикрасах живе душа української жінки. У книзі відгуків наскрізною залишилась одностайна думка: “Серед цієї краси відчуваєш себе справжньою українкою!”
Незаперечний успіх двох попередніх виставок сприяв тому, що Сергій Валерійович узяв на себе ініціативу створення виставкової експозиції до
65-річчя Перемоги “Відзнаки Великої Вітчизняної війни”, залучивши до участі колекціонерів із Києва, Дніпропетровська, а також полтавців Олега Лаптєва та Павла Рибку. Її відкриття відбулося напередодні 65-річчя Перемоги. Діти, онуки й правнуки героїв бережуть пам'ять про воїнів-патріотів, збираючи документальні та матеріальні свідчення воєнної епохи, яка, без перебільшення, змінила долю всієї планети. На музейній виставці – ордени та медалі, якими нагороджували солдатів і командирів, що відзначились мужністю у боях, а також громадян, які самовіддано працювали на оборону та забезпечення країни всім необхідним. Тут експонувалися найвищі нагороди СРСР – орден Леніна та Золота Зірка Героя Радянського Союзу, а також ордени Червоного Прапора, Червоної Зірки, Вітчизняної війни 1-го та 2-го ступенів, ордени Слави, орден Олександра Невського. Документальні матеріали (газети, фото, солдатські “трикутники”, “окопні портрети”) надав музею Юрій Меліхов. “Приватні збірки колекціонерів – джерело поповнення музейних скарбниць”, – вважає колекціонер Сергій Козлов. І це не просто перспективна заявка на майбутнє. Сергій Валерійович подарував музею срібну ювілейну монету “Іван Котляревський” із серії “Видатні особистості України”, випущену до 240-річчя від дня народження письменника, рідкісне видання поеми “Енеїда” 1936 року, допоміг придбати видання письменників української діаспори.
За все це ми складаємо історику, краєзнавцю, колекціонеру Сергію Козлову нашу безмежну вдячність, вважаємо, що і в ньому живе справжній музейник, котрий постійно щось шукає і вивчає, знаходить скарби, показує і розповідає про них людям.