Справа державної ваги
САМЕ таке визначення майбутньому будівництву Біланівського гірничо-збагачувального комбінату дав заступник голови Кременчуцької районної ради Олександр Ситюк, який наголосив, що нинішній прецедент довкола цього ГЗК має більш як тридцятирічну історію. Адже геологічні розвідки запасів залізної руди велися тут іще в сімдесятих роках минулого століття, але до будівництва справа так і не дійшла. Нині ж, коли економіка країни потребує такої сировини, до питання будівництва Біланівського ГЗК повернулися знову, оскільки він є третім етапом Полтавського ГЗК (другий – Єрестівський ГЗК).
Жодних питань стосовно пошукових робіт, проектування чи будівництва Біланівського ГЗК Кременчуцька районна рада не розглядала, як не давала й ніяких дозволів, оскільки це не в  компетенції районної влади, зазначив Олександр Ситюк. Що ж до шкідливого впливу на довкілля, то, на думку Олександра Володимировича, будь-яке промислове  виробництво – це втручання в природу, що, звісно, має негативний вплив на екологію, але ж зараз є потреба держави у видобутку залізної руди.
За словами Олександра Ситюка, нинішній неспокій у майбутніх переселенців спровокувало прохання керівництва Біланівського ГЗК до Бондарівського та Запсільського сільських голів (на території населених пунктів цих сільрад розташовуватиметься майбутній ГЗК) про прискорення проведення інвентаризації земель. Оскільки на зазначені роботи власних коштів у сільських  радах, як правило, не вистачає, профінансувати інвентаризацію запропонував майбутній ГЗК. У зазначених сільських радах також були проведені сходки, де керівник Біланівського ГЗК Андрій Рикус, щоб розвіяти всілякі чутки, поінформував місцеві громади про майбутнє будівництво та запевнив, що при переселенні людей будуть враховані всі їхні побажання, звичайно ж, в межах розумного. Однак на запитання, куди переселятимуть людей, відповіді присутні на сходках так і не отримали.
Переселятися не бажають, але доведеться?..
РІШЕННЯМ сходки громади Запсільської сільради винесено вердикт – не давати погодження на фінансування робіт з інвентаризації земель. Категорично проти висловилися селяни й стосовно переселення на нові місця.
На території сільради знаходяться три села – Запсілля, Крамаренки, Степівка, в яких мешкає близько 760 осіб. Майже половина з них – пенсіонери, розповіла Запсільський сільський голова Любов Кумака. На території сільради не працює дитячий садок, бо приміщення потребує ремонту, відсутня й школа, більш як півсотні дітей навчаються в Омельницькому навчально-виховному комплексі. Окрім центральної вулиці Запсілля, села не газифіковані. Потерпають селяни праце-здатного віку й через відсутність роботи. Допомогти у розвитку соціальної сфери, а точніше – вирішити ці непідйомні для місцевого бюджету питання,  обіцяв БГЗК. Та оскільки на карту ставиться головне – здоров’я людей, вони відмовилися від такої допомоги, зауважила Любов Іванівна.
Втім, про який розвиток соціальної сфери села може йти мова, якщо його за 5 – 6 років не буде? На моє запитання щодо того, чим загрожує  відмова громади від переселення, Любов Кумака невесело відповіла – примусовим виселенням людей за судовим рішенням (а законом це передбачено. – Авт.), що, власне, вже й пообіцяло керівництво майбутнього комбінату.
Стаття 3 Закону України “Про відчуження земельних ділянок, інших об’єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, з мотивів суспільної необхідності” (прийнятого Верховною Радою України 17. 11. 2009 р.) передбачає можливість примусово відчужувати приватні землі для будівництва й обслуговування ГЗК.
З одного боку – Полтавський ГЗК, з іншого – “Ворскласталь”…
БОНДАРІВСЬКА сільська рада об’єднує 5 населених пунктів – Бондарі, Василенки, Заруддя, Остапці, Ревівку, – і понад 90 відсотків її земель опиняться під майбутнім промисловим гігантом. Загалом тут мешкають близько 900 осіб, із них 375 – пенсіонери, для яких переселення буде особливо болючим, якщо не фатальним, каже секретар Бондарівської сільради Ірина Козло. З одного боку Кременчука – Полтавський ГЗК, з іншого – “Ворскласталь”, якщо збудують ще й Біланівський ГЗК – це буде аналог Чорнобиля, ділиться роздумами Ірина Михайлівна, висловлюючи припущення, що будівництво останнього, напевне, дещо стримує необхідність перенесення автотраси Полтава – Олександрія, діючого газогону, залізниці в районі села Потоки, ліквідації відстійників і ставка-випаровувача нафтопереробного заводу, які знаходяться на території села Бондарі, інші фактори.
Село Бондарі справляє приємне враження. Доглянуті ошатні садиби, чисті вулиці й узбіччя доріг, в обійстях квіти. Тут працює школа, є медична амбулаторія і ФАП, функціонує сільський клуб, а до осені, можливо, й дитсадок відремонтують. Щоправда, через близьке сусідство з НПЗ воду з сільських колодязів пити неможливо. Тож село живе на привозній, яку, як компенсацію за нанесену шкоду, безкоштовно доставляє НПЗ.
Сільська сходка в Бондарях інформацію про можливе переселення сприйняла неоднозначно, хоча тих, хто був проти, – переважна більшість. Однак, попри це, Біланівському ГЗК все ж таки надано можливість фінансувати проведення робіт з інвентаризації земель Бондарівської сільради.
Від хати – до хати
Із розмов з бондарівцями стало очевидним те, що більшість селян знервована й зневірена. А майбутнє переселення сприймає як невідворотний факт.
Володимир Сербин, працюючий пенсіонер, проживає у Бондарях 36 років:
– Я не уявляю, як будемо переїжджати. Ми тут обжилися, маємо 4 земельних паї. А хто мені в іншому місці дасть в обробіток більше 20 гектарів, адже вся земля давно розпайована? Та й куди нас переселять? Можливо, в ті висотні новобудови на пісках, що роками стоять із завареними арматурою дверима? А що далі? Зараз же ні до кого не достукаєшся й нічого ні від кого не доб’єшся.
Марина Бігдан, нещодавно закінчила Кременчуцький державний університет:
– Я народилася й виросла в цьому селі, а чоловік – із міста, мешкаємо разом із моїми батьками. Нині чоловік працює в Галещині, зарплата невисока. Мені ж поки що не вдалося знайти роботу. В принципі  ми не проти переїхати, скажімо, в Кременчук. Але мені дуже шкода своїх батьків, які багато праці вклали в наш дім і навряд чи зможуть при переселенні отримати аналогічне житло. Загалом я щаслива, що моя трирічна донька Ліза може їсти екологічно чисті продукти: ягоди й фрукти – з нашого саду, овочі – з власного городу, м’ясо теж своє. Чимало моїх знайомих, працюючи в місті, на вихідні завжди приїздять у село, адже тут природа, отчий дім…
Багатодітна сім’я Валентини Бутенко, за словами її сина Андрія Дідковського, теж не проти переселення, бо в Бондарях немає підходящої роботи, тож і доводиться займатися індивідуальним підсобним господарством.
Сім’я Валентини та Євгена Олешків мешкає у прекрасному будинку, потопаючому в квітах. Вони мають і легкове авто, й гараж, всі необхідні надвірні приміщення. Дружина вже на пенсії, а чоловік ще працює.
– Хто ж захоче кидати отаке житло та йти на нове місце обживатися? Якби нам було хоча б років по 30, то, можливо, й розмова була б зовсім іншою. А так обживатися, знову починати з нуля, знову ремонти – такого не хочеться. До того ж нам конкретно ще ніхто нічого не пропонував. Однак ми добре розуміємо, що змінити ситуацію – не в наших  силах, вони що захочуть, те й зроблять. Добре, якщо справді створять хороші умови для переселенців, але ж зазвичай таке рідко буває, – говорить Валентина Олешко.
На розмову в сусідньому обійсті вийшла бабуся Віра Остапець, яка на запитання стосовно переселення якось тихо й спокійно, ніби з докором в душі, відповіла:
– Моє переселення, дочко, мабуть, буде вже до батьків і дідів…
Загалом, на думку Бондарівського
сільського голови Леоніда Заїченка, таких, що не проти переселення, буде відсотків до 20. Як правило, це – молодь або дачники. Для решти сімей переїзд на нове місце стане неабияким випробуванням. Леонідові Івановичу, як і більшості його односельців, незрозуміло, яким чином вирішуватиметься, скажімо, така ситуація – якщо в одному місці у власних будинках захоче поселитися половина мешканців села, то де знайти таку площу з родючими землями?
Одне слово, поки що запитань набагато більше, аніж відповідей.
“До людей ставитимемося по-людськи”
З такого запевнення розпочалася наша розмова з генеральним директором ТОВ “Біланівський ГЗК” Андрієм Рикусом. Він зазначив, що добре розуміє проблеми переселенців, бо й сім’ю його батьків понад 40 років тому переселяли. І якщо він, тоді юнак,  почував себе на новому місці нормально, то мама тужила за малою батьківщиною до кінця життя.
Стосовно пропозицій майбутнім переселенцям, то це, за їхнім бажанням, може бути грошова компенсація, надання квартири або приватного будинку з господарчими будівлями. А до цього фахівцями буде проведена оцінка вартості існуючих домоволодінь. Обіцяють перенести й захоронення на цвинтарях. Одне слово, буде виконано все, що передбачає закон. Щоправда, поки що не визначено місця майбутнього переселення громадян.
За словами Андрія Рикуса, ним подано звернення до Кременчуцької райдержадміністрації про визначення місць переселення. Планується, що у свою чергу РДА укладе договір з київським інститутом “Гіпромісто”, який і буде розробляти генеральний план Кременчуцького району з врахуванням запитів БГЗК та визначенням місця майбутнього розташування села. Як зазначив Андрій Рикус, він має великий досвід у плані переселення людей, бо, працюючи на Полтавському ГЗК понад 40 років, займався переселенням близько 700 сімей, і жодна з них не скаржилася.
Андрій Рикус також наголосив на зростанні попиту на залізну руду як в Україні, так і в світі, який, до того ж, значно підвищиться по закінченні фінансово-економічної кризи. Між тим, розвідки нових родовищ в нашій державі зараз не проводяться. Отож відновлення робіт із будівництва  Біланівського ГЗК – нагальна потреба народного господарства України, додав він. А поки що фахівці майбутнього комбінату займаються збором матеріалів попереднього погодження та висновків  відповідних служб, після чого буде проведено їх експертизу та отримано дозвіл на виготовлення технічного проекту ГЗК. Всі підготовчі роботи займуть чимало років, зазначив  Андрій Рикус, навівши приклад Єрестівського ГЗК, підготовкою до роботи якого займаються вже майже 10 років, між тим, тільки торік на ньому розпочали добувати залізну руду.
Стосовно шкідливого впливу на довкілля майбутнього комбінату та підвищеної радіоактивності сировини, за словами генерального директора БГЗК, відповідними службами вже проведено радіологічні дослідження Біланівського родовища й надано офіційні висновки про відсутність підвищених випромінювань чи радіоактивних забруднень. Що ж до впливу на екологію, то будь яке гірниче підприємство є забрудником навколишнього середовища. Інша справа – застосування відповідних технологій. Оскільки наука йде вперед, то на Біланівському ГЗК будуть застосовані новітні технології.

Варто зазначити, що майбутній гірничо-збагачувальний комбінат – це близько 6 тисяч нових робочих місць і чималі додаткові надходження до місцевих бюджетів, які ніколи не бувають зайвими. Але при цьому якомога повніше має бути враховано людський фактор. Поки що, незважаючи на переконливі запевнення генерального директора ТОВ “Біланівський ГЗК” Андрія Рикуса стосовно виконання всіх обіцянок по переселенню, люди не вірять у те, що всі їхні побажання будуть виконані. Бо яким виміром можна оцінити те, у що роками, та що там роками – десятиліттями, добрі господарі вкладали свою душу? Люди, навчені гірким досвідом, мало вірять і щедрим обіцянкам, і твердим запевненням…