Народився Іван Сірко на Поділлі на початку ХVІІ сторіччя: на жаль, точної дати народження полководця історики досі назвати не можуть, так само, як і його соціального походження. За однією із версій Сірко походив із шляхтичів, інші дослідники стверджують, що майбутній кошовий отаман народився у козацькій родині. Взагалі все життя Сірка оповите таїною загадок і легенд.
Приміром, частина істориків вважає, що військову справу Сірко опановував і вдосконалював у Франції, взявши участь у Тридцятирічній війні на боці французів. І хоча опоненти цієї версії висувають зовсім інше припущення – нібито під прізвищем Сірко слід розуміти французького генерала де Сіро, – на березі Ла-Маншу досі стоїть пам'ятник запорозькому отаману, який, за свідченням французьких істориків, і завоював неприступну фортецю Дюнкерк.
Так це чи ні, але найбільшої слави полководця Сірко зажив, воюючи проти турків і татар. А перед цим він разом із гетьманом Богданом Хмельницьким брав участь у національно-визвольних змаганнях.
Після смерті Богдана Хмельницького між старшиною спалахнула жорстока боротьба за булаву. Іван Сірко, якого не вабили гетьманські клейноди і який не прагнув використати свою величезну популярність та любов народу для захоплення влади, не втручався у ці чвари.
“Тепер у нас чотири гетьмани: Самойлович, Суховій, Ханенко, Дорошенко, та ні від кого нічого доброго нема; вдома сидять і тільки християнську кров проливають за гетьманство, за маєтності, за млини”, – так літописці передають слова Івана Сірка про тогочасний стан справ.
Для себе він обрав зовсім інший шлях – боронити рідну землю від ханської навали.
“Бог – свідок моєї душі, що я ніколи не ходив в Україну з тим, щоб руйнувати мою Батьківщину; не хвалячись, правду говорю, що всі мої заходи й намагання спрямовані на те, щоб робити шкоду нашим ворогам, бусурманам”.
Запорожці під орудою Сірка вели розвідку в степу й низинах Дніпра, влаштовували засідки біля переправ та обабіч шляхів, громили загони, які поверталися в Крим із полоненими і здобиччю.
Часто Іван Сірко вирушав у походи на Перекоп, на татарські фортеці в пониззях Дніпра, на Очаків, Аккерман, Бендери, Чорний і Кучманський шляхи. І завжди виходив переможцем.
За таку лицарську вдачу і везіння в боях Івана Сірка вважали козаком-характерником. Так на Січі називали віщунів і чаклунів, які займалися не лише ворожінням, а й лікуванням поранених козаків, вживаючи сучасну термінологію, психотерапією та психофізичною підготовкою. Характерник – своєрідний духовний наставник, якого козаки шанували і дещо побоювались, охоронець традицій і таємниць бойового мистецтва запорозького козацтва.
У побуті Іван Сірко був надзвичайно простою людиною: до аскетизму скромним й глибоко віруючим чоловіком. На Січі жив у курені, їв разом із козаками з одного казана, носив, як і всі, простий одяг. Історики вважають, що за своїми спартанськими звичками він нагадував київського князя Святослава.
Як політик, Іван Сірко досить часто змінював орієнтацію. Був промосковськи налаштованим і відвертим противником Польщі, але після Андрусівської угоди, згідно з якою Річ Посполита (Польща) та Москва фактично поділили територію України, зайняв антимосковську позицію.
Зрештою великий авторитет Івана Сірка серед рядового козацтва та "прохолодне" ставлення до московського царя завершилися арештом і висланням кошового отамана. Івана Сірка підступно схопив, закував у кайдани й видав царським властям полтавський полковник Федір Жученко, який із кількома генеральними старшинами висунув брехливі звинувачення проти уславленого запорозького полководця.
Мотив цього віроломства традиційний – боротьба старшинських угруповань за владу. Федір Жученко та його однодумці, змістивши з гетьманства Дем'яна Многогрішного, бажали бачити на його місці Івана Самойловича. Тому вони робили все, щоб не допустити на раду ні широких мас козацтва, ні, тим більше, запорожців, очолюваних Сірком, які мали величезний авторитет і могли вплинути на перебіг виборів. Саме з намови Самойловича, який дуже боявся, аби замість нього гетьманом не обрали Івана Сірка, кошового отамана з Батурина спочатку відвезли до Москви. А далі царський уряд без суду й слідства заслав "державного злочинця" Сірка до Сибіру, в Тобольськ. Москва не бажала мати в Україні гетьманом таку енергійну, популярну, заповзяту людину. Не забули Сіркові й керівництво повстанням проти московських воєвод.
Під тиском козацтва, а також зважаючи на загрозу вторгнення війська Османської імперії, царат був змушений повернути із заслання талановитого полководця.
Здійснивши ще кілька вдалих походів проти турків, у серпні 1680 року Іван Сірко навічно спочив на пасіці у селі Грушівка. Звідти його тіло переправили на Січ, де з усіма військовими почестями і було поховано кошового отамана. Але ще довгий час Січчю поширювалися легенди про славного лицаря, який для козаків ототожнювався із поняттями Честь, Патріотизм, Перемога.