Реалії того часу вимагали поліпшення існуючих і організації нових транспортних шляхів сполучення. Так, утворення Харківсько-Миколаївської залізниці в 1864 році поклало початок будівництву залізничної ділянки від Єлисаветграда (нині Кіровоград) до Кременчука довжиною 130 верст (1 верста – 1,06 км). Рух цією магістраллю відкрили в 1869 році, тоді ж було закінчено будівництво станції Крюків-на-Дніпрі з усім станційним господарством: пасажирським вокзалом, вагоноремонтними майстернями тощо.
24 серпня 1868 року між урядом з одного боку і гофмейстером Аббазою та бароном Унгерн фон Штеренбергом з іншого укладається концесія на будівництво лінії Харків – Кременчук. У ній, зокрема, йшлося про створення акціонерного товариства, яке опікуватиметься будівництвом залізниці від Харкова до Кременчука. Протяжність лінії мала становити 247 верст. Планувалося за 6 місяців виготовити проект дороги і станції Полтава, розташованої поблизу міста. Для забезпечення руху передбачалося придбати 50 паровозів, 78 пасажирських, 7 багажних, 50 товарних вагонів і платформ. Здати в експлуатацію лінію мали намір через 4 роки.
Роботу на цій ділянці розпочали негайно, і велася вона досить швидко. Проте умови праці були просто жахливими. В одному з контрактів, приміром, говорилося: якщо хтось із робітників захворіє, то підрядники (за час перебування в лазареті) вилучатимуть із заробітної плати хворого 15 копійок на харчі та 5 копійок сріблом на добу на медикаменти. А якщо хтось із робітників помирав, не відробивши авансу, то гроші вираховувалися із загальної суми, що давалася на артіль.
І все ж раніше встановлених термінів, у серпні 1870 року, рух на лінії Кременчук – Полтава було відкрито. Одночасно тут запрацювали й залізничні станції.
Відтоді сталеві магістралі поступово почали з'єднувати великі й маленькі населені пункти Полтавщини із цими двома містами.
Підготував Анатолій ВАСЕВИЧ.