– Відкрити музей у кожному Центрі поштового зв'язку – ідея Укрпошти, – розповідає Світлана Олексіївна. – У Києві вже можна і відвідати такий. Ми загорілися цією справою минулого року. З впевненістю можу сказати, що у нас уже є що показати. Знайти б тільки, де все це виставити.
По-справжньому старовинних знахідок у колекції поки що немає, але добу радянської пошти вона розкриває сповна. Найцінніший експонат, говорить співрозмовниця, – два номери "Зорі Полтавщини" за 1947 рік. Світлані Олексіївні періодику з минулого доставили з поштового відділення села Кашубівка Полтавського району.
 – Пошта і друковані видання завжди існували пліч-о-пліч. Так що це справжній наш раритет. Маємо також цікавий календарний штемпель, якому не менше сорока років.
Ймовірно, що ним користувалися десь до 1992 року. Власне, доки зміст його відбитку: "11-те відділення зв'язку СРСР" іще відповідав дійсності. Цей експонат Світлана Олексіївна випадково помітила в одному з поштових відділень у Полтаві й без перебільшення врятувала. Вона тоді вже переймалася поповненням колекції, а несвідомі колеги перекваліфікували штемпель… на молоток.
 – Багато у нас друкованих матеріалів, які б, безсумнівно, зацікавили і людей, що безпосередньо пов'язали свою долю з поштою, і дослідників її історії. Це нормативні документи різного часу. Є і цікава розвідка зі становлення нашої служби ще від козацьких часів, її надіслав справжній ентузіаст – пенсіонер-полтавець Іван Семенович Пойдьом. Думаю, не залишили б наших відвідувачів байдужими і найпростіші експонати – зокрема, листівки 1950–1970-х років. Їх нам передавали головним чином із сільської місцевості. Там люди дбайливіше, бережніше ставляться до подібних речей.
Штрихом, що відображає дух часу (1986 р.), можна вважати й оформлений у рамочку на тлі червоного оксамиту договір про соцзмагання колективу Степнянського відділення зв'язку з колективом відділення села Копили Полтавського району "з метою прискорення науково-технічного прогресу" та "на честь ХХVІІ з'їзду КПРС". Цікаво, хто ж там переміг? А от щодо технічного прогресу, то в колекції про нього (чи проти нього…), мабуть, мають свідчити дерев'яні рахівниці та рахувальна машинка, яка використовувалася ще до появи калькуляторів. Світлана Пушкар з повагою відзначає, що ці пристрої і понині в робочому стані! То все-таки тодішні досягнення НТП були надійнішими?
Гасові лампи, що використовувалися для освітлення приміщень поштових відділень в аварійних ситуаціях, сигнальні жилети, в яких працівники забирали пошту зі спеціальних вагонів на залізниці, різноманітні штампи – це все поки що майбутні експонати майбутнього музею.
Експонат, від якого в захваті будуть всі (бо не завадило б повернути йому життя), – такий собі протиожеледний пристрій для листонош. Металеві пластини, що кріпилися до взуття, справді допомагали у зимову негоду.
На заздрість філателістам, окрасою музею стануть, звісно, і рідкісні марки та конверти, що випускалися до знаменних дат.
Питання, коли ж все це поштове добро можна буде оглянути звичайним відвідувачам, поки що – ніби той лист без відповіді. Але, враховуючи те, що головними критеріями роботи пошти в усі часи були оперативність та збереження цілісності ввіреного, просто сам собою напрошується оптимізм: станеться це скоро, і колекція буде найповнішою! Тож що там ми писали зазвичай на завершення листів? "Чекаємо відповіді" і "до зустрічі", майбутній музею!