– Мене хвилюють народна картина і світовий примітив – там, де в основі естетики лежать щирість і правда. Людина не має освіти і виявляє свою власну духовну природу. Це те, чого сьогодні майже немає в суспільстві. Люди бояться самих себе . Вони відчужені від свого "я": думають не власним серцем, а чужими цитатами. І коли освідчуються у коханні, говорять банальні речі: українці – "Я тебе кохаю", французи – "Je t' aime", англійці – "I love you", а це виглядає нещиро і підозріло. Адже кохає кожен по-різному.
Творчі здібності Володимир Рак успадкував від батьків.  Його мати Анастасія – знана не лише в Україні, але й у світі художниця. Проте в дитинстві малювання не надто вабило Володимира. Вже в дорослому віці, коли доводилося багато подорожувати (батько – Василь Рак – був військовослужбовцем), юнак захопився фотографією. А під враженням столиці – й образотворчим мистецтвом. Звідси й графічний стиль, у якому  працює автор.
Він пройшов студії московських, київських та дніпропетровських художників. Закінчив Київський університет і від того часу живе у столиці – працює в музеї імені Івана Гончара, де досліджує народне мистецтво.
Саме воно і лежить в основі його творчості. Мета виставки "Комоні ржуть над Сулою…" – показати органічність та безперервність українського пластичного мислення у XX сторіччі: від народного малювання – до бойчукізму і від бойчукізму, долаючи соцреалізм, – до сучасного мистецтва. У центрі більшості картин Володимира Рака – людина, або, точніше кажучи, особистість.
– Я намагався вкласти в ці роботи історію. У мене дуже багато портретів простого колгоспника: про нього зараз вже майже всі забули. А на його плечах фактично трималася вся країна. Люди працювали безплатно, за трудодні, – ми знаємо з історії про рабо-власницький лад, але невідомо, хто жив гірше…
Володимир Рак говорить, що завжди малював правду, хоч це і непросто. За такі речі влада не дає звань і премій. Тоталітарна держава завжди бореться проти особистісного мислення – у цьому запорука її існування. Але особистість і за таких умов має брати своє. "Комоні ржуть за Сулою…" – це чергова спроба автора висловити те, що передати словами неможливо.
–  Назва виставки узята із "Слова про Ігорів похід". Комоні – це коні. Сула – річка, фактично південний кордон Київської Русі. "Комоні за Сулою" – це коні іншої держави, іншого етносу. А що це означає – думайте самі…