І все ж для оптимізму особливих підстав немає. Нафтогазодобувний комплекс Полтавщини, як і всієї держави, до речі, знаходиться у непростій ситуації. Криза охопила всі складові комплексу – від геологічної розвідки до видобувних підприємств, і це при тому, що нерозвідані запаси вуглеводнів в області оцінюються у 450–550 мільйонів тонн!
Та їх нікому розвідувати, бо колишня система, що забезпечувала своєчасне поповнення ресурсної бази, знищена, альтернативи ж так і не знайдено. Втрачено технічний, кадровий та інтелектуальний потенціал геологорозвідувальних підприємств, тож під загрозу поставлено перспективи розвитку нафтогазодобувного комплексу Полтавщини.
На даний час на території області підприємства паливно-енергетичного комплексу мають 75 спеціальних дозволів (ліцензій) на користування нафтогазоносними надрами, 43 із яких належать підприємствам ГПУ “Полтавагазвидобування” ДК “Укргазвидобування”, НГВУ “Полтаванафтогаз” ВАТ “Укрнафта”, ДК “Укртрансгаз”, ВАТ “Укртранснафта”, що входять до складу НАК “Нафтогаз України”. Загалом підприємствами державної форми власності видобувається 81% природного газу, 88% газового конденсату і 60,2% нафти.
Окрім того, на території області працюють 16 підприємств недержавної форми власності, які проводять розвідку і видобування нафти та газу. Зрештою, присутність у галузі як державних, так і приватних нафтогазодобувних компаній сприяє конкуренції, яка є одним із найпотужніших імпульсів розвитку. Та це тоді, якщо вести мову лише з точки зору чистої економіки. А ще ж є й інша, соціальна, складова. Саме тому постійна комісія обласної ради з питань  використання надр у своїй роботі виходить з того, що для регіону більш важливо, щоб ліцензії (дозволи) отримували в першу чергу державні підприємства, розташовані на території області. Бо, щонайменше, це дає змогу створювати нові робочі місця для полтавців та, відповідно, збільшувати відрахування до місцевих бюджетів.
 Однак такі питання, як правило, вирішуються у столичних кабінетах. Як результат, внаслідок деяких досить неоднозначних рішень, що були прийняті в 2004–2007 роках посадовими особами, відповідальними за геологічне вивчення та забезпечення раціонального використання надр, у НАК “Надра України” на території Полтавської області залишився лише один спеціальний дозвіл на користування нафтогазоносними надрами. Всі інші ділянки надр перейшли у користування до підприємств недержавної форми власності без проведення аукціонів. Внаслідок цього Державний бюджет не отримав, тільки за приблизними розрахунками, від 500 до 800 млн грн.
Не варто забувати і те, що питання надання ліцензій та інвестування в нафтовидобувну промисловість дуже тісно пов’язані між собою. Давно назріла проблема прийняття Верховною Радою України нової редакції Кодексу України про надра. Відсутність необхідної законодавчої бази призводить до практики щорічних змін порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами. І тому підприємства вимушені на вимогу чиновників Міністерства охорони навколишнього середовища збирати щоразу нові стоси документів, а потім ще й роками чекати отримання дозволів.
Висновок з цього випливає однозначний: подібна ситуація категорично не сприяє притоку внутрішніх інвестицій. Питання ж залучення зарубіжних взагалі не виникає, бо іноземний капітал не може пробитися крізь тенета наших бюрократичних коридорів.
Інша проблема – явно прогресуюча тенденція применшення ролі, а інколи й повне усунення органів місцевого самоврядування від процесу надання дозволів на користування надрами. Так, у 2004 році із Закону України “Про нафту і газ” було вилучено пункт щодо погодження органами місцевого самоврядування питань надання спеціальних дозволів на користування нафтогазоносними надрами, хоча це суперечить Кодексу України про надра.
У розвиток цього, в 2008 році Кабінет Міністрів видав постанову щодо встановлення порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами, якою не передбачено погодження обласних рад на продовження терміну дії спеціальних дозволів на геологічне вивчення. Ця обставина, на погляд комісії, робить неможливим об’єктивний розгляд питання продовження терміну дії спеціальних дозволів, бо лише на місцях у деталях знають, як працює конкретне підприємство.
Ніхто не сумнівається, що видобуток нафти й газу – економічна необхідність, яка дозволяє зменшити енергетичну залежність України від імпорту енергоносіїв. Розвиток вугільної, нафтогазодобувної промисловості, нових нетрадиційних технологій, виведення енергозбереження на принципово новий рівень – це ті важливі моменти, без яких неможливий економічний поступ України.
Яка зацікавленість у цих питаннях місцевих органів влади? Безпосередня, бо стабільна робота нафтогазодобувної промисловості, окрім свого глобального значення, має й інше – дає можливість вирішувати соціальні проблеми, такі, як будівництво та утримання в належному стані об’єктів соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури населених пунктів області.
Але і тут “рука центру” попрацювала  не на користь регіонів. Якщо до 2000 року 60% рентних платежів надходили в бюджет областей, то з 2001 року 100% рентних платежів спрямовуються винятково до Державного бюджету.
Досі хоча б частково компенсувати втрати місцевих бюджетів дозволяли угоди, які укладалися між нафтогазовими компаніями та обласною владою, завдяки яким відбувалося фінансування об’єктів соціальної сфери регіону, в тому числі й газифікація населених пунктів, поліпшення екологічної ситуації, вирішення проблем медицини, освіти.
Однак останніми роками простежується досить негативна тенденція у відносинах надрокористувачів і місцевої влади. З 2006 року час укладання угоди між НАК “Нафтогаз України” і обласною державною адміністрацією та обласною радою “сповзає” з початку року (як це має бути для повноцінного планування й наступного використання коштів) на вересень і навіть жовтень. Відчутно змінюються й обсяги коштів, виділених “Нафтогазом” на розвиток соціальної інфраструктури області. Якщо в 2005 році укладеними угодами передбачалося і було виконано фінансування в сумі понад 23 млн грн, то у минулому році з великими потугами вийшли всього на 5 млн грн.
Нинішній рік, на жаль, не приніс жодних позитивних змін. Хоча вже майже середина року, та НАК “Нафтогаз України” досі не йде на підписання угоди з обласною владою про співробітництво у розвитку нафтогазового комплексу та соціальної інфраструктури населених пунктів Полтавщини.
Так і не почутими залишаються звернення обласної ради до Верховної Ради України щодо спрямування до бюджетів областей, на території яких ведеться видобуток нафти, газу й газового конденсату, 10 відсотків від загального обсягу рентних платежів за видобуті нафту, газ і газовий конденсат.
Попри неодноразові обіцянки, вищі ешелони влади не вжили жодних належних заходів ані для відродження власної нафтогазодобувної промисловості, ані для компенсації збитків від видобутку місцевим громадам. Залишається лише покладатися на те, що раніше чи пізніше центральна влада врешті-решт почне реалізацію регіональної політики і в програмах розвитку країни, які розробляються в даний час, знайдеться місце для вирішення названих проблем.