– Якщо, досягнувши 60-літнього вікового рубежу, – каже Олександр Мінець, – ви вважаєте, що зробили геть усе, і повністю задоволені собою, то вам справді слід іти відпочивати. Я ж сподіваюся зробити ще чимало справ. Веду зошит, куди записую свої плани на рік. Відкривши його, приміром, через три місяці, завжди бачу певне відставання від, так би мовити, ідеалу. В принципі це нормально. З досвіду знаю, якщо протокол зборів виконується на 30 відсотків – уже добре. Але, звичайно ж, хочеться максимально здійснити задумане. До чого завжди й прагну.
– Олександре Федоровичу, відколи Ви вирішили обрати для себе нелегку заводську стежину?
– Відразу після школи, яку закінчив у селі Велика Рублівка Котелевського району. В атестаті мав усього дві “четвірки”, решта – “п'ятірки”. Міг вступити у вуз, але дуже захотілося попрацювати, пройнятися робітничим духом. Тож восени 1967 року пішов учнем слюсаря на Полтавський турбомеханічний завод. Думав, згодом зміню місце роботи, але залишився на підприємстві на 39 років – працював інженером-технологом, старшим майстром, начальником цеху, головним технологом, головним інженером. А в 2005 році обрали головою правління.
– Ваші рідні теж працювали на цьому підприємстві?
– Якщо разом скласти наш стаж на ПТМЗ, то вийде понад 120 років. Із 1953 року тут працював мій тесть Михайло Софронович Криворучко, звідси пішла на пенсію дружина Людмила Михайлівна. У цехах Полтавського турбомеханічного заводу трудову діяльність починав і син Євгеній – випускник Харківського університету радіоелектроніки.
Я завжди з вдячністю згадую всіх тих людей, з якими пліч-о-пліч доводилося долати негаразди та радіти великим і маленьким життєвим перемогам. Поруч зі мною були справжні професіонали. Завдяки їхньому вмінню і працелюбству ми розширювали виробництво, опановували нові види продукції і навіть зводили житлові будинки. Взагалі на гарних людей мені завжди таланило у житті – й на турбомеханічному заводі, й на “Електромоторі”, де почав працювати з 2006 року.
– Як Ви переживали економічну кризу?
– У цей час нам вдалося навіть наростити виробництво. Криза людей ще більше згуртувала, привчила мислити швидше, діяти активніше. Порушення трудової дисципліни на “Електромоторі” – взагалі виняток із правил. А коли ще й спостережна рада підприємства, яку очолює досвідчений виробничник Сергій Кожемяко, допомагає розвивати виробництво, то в таких умовах працювати взагалі приємно. Зараз ми, випускаючи високорентабельну електротехнічну продукцію, маємо стабільні високі прибутки. Співпрацюємо з вітчизняними виробниками, маємо партнерів у Росії, Молдові, країнах Прибалтики. “Електромотор” виготовляє й деякі вироби, аналогів яким немає в СНД. Через кілька місяців плануємо розширити асортимент продукції. Думаю, що вийдемо на якісно новий європейський рівень і за технічними показниками, і за обсягами продукції.
Взагалі моє життєве кредо – борючись із труднощами, не втрачаючи сили духу і віри в завтрашній день, невпинно йти вперед. А роботи завжди вистачить. Треба тільки виконувати її відповідально і з любов'ю.