– До Полтави дійшов аж із Грузії, – розповідає ветеран. – У 1943 році, після поранення, я знаходився там у запасній бригаді. 6 травня нас ешелоном переправили під Воронеж, оскільки очікувався великий наступ німців, які хотіли захопити район Курська і Воронежа. 5 червня ворог пішов у атаку і певний час мав успіх. Але потім прибули нові бойові частини нашої армії, і ми почали громити фашистів: визволили Старий і Новий Осколи, Курськ, Бєлгород, Охтирку, Суми, Гадяч і дійшли до Полтави. Все було у вогні, місто лежало в руїнах, – ділиться спогадами Телемак Вартанович. – Ворог чинив опір, в одному з боїв мене поранило. Довелося довго лікуватися. Але полтавський край завжди згадую з любов'ю. Доля склалася так, що оселився у Білорусі. Сьогодні разом із товаришами ознайомлюся з містом, яке визволяв від ворога 67 років тому.
Звісно, першим місцем у Полтаві, де побували білоруські ветерани Великої Вітчизняної війни, став меморіал Солдатської слави. До підніжжя монументу лягли квіти від воїнів-визволителів. Виконавчий комітет Полтавської міськради та Октябрської районної ради організували для гостей із Білорусі екскурсію до Державного історико-культурного заповідника "Поле Полтавської битви", музею дальньої авіації, Хрестовоздвиженського монастиря, оглядову екскурсію містом, урочистий прийом у міського голови, зустрічі з полтавськими фронтовиками.
– Ми щиро вдячні за таку нагоду побувати в Україні, – говорить Михайло Лавринюк. – Адже багатьох з нас пов'язують із Україною родинні стосунки. Мій прадід, наприклад, – з-під Одеси. Нам треба дружити і підтримувати один одного,– наголошує білоруський ветеран.
Полтавські побратими (а в зворотньому напрямку – до Білорусі – теж вирушило дванадцятеро полтавців – ветеранів Великої Вітчизняної війни) побували у білоруському місті Барановичі (районний центр Брестської області, розташований за 140 кілометрів від столиці, з населенням 170 тисяч чоловік). Одразу з потяга ветерани потрапили до музею залізничного транспорту, який розташовано просто неба на станції. А далі, за словами начальника відділу ідеологічної роботи Барановицького міськвиконкому Тетяни Жидко, гості просто-таки вразили господарів своїм ентузіазмом: фактично без перерви на відпочинок пішли оглядати місто, попри те, що поїздка до Барановичів тривала близько 30 годин.
– Сказали: ми так довго до вас їхали, тож дозвольте тепер тут все роздивитися. Такі оптимісти, такі бадьорі й завзяті люди!
Тож не даремно у пісні співається, що не старіють душею ветерани. Низький їм уклін і многая літа!