…На ЧАЕС я прийшов працювати тоді, коли одна з п’яти атомних станцій України ще досить ефективно і безпечно генерувала електроенергію, відстоюючи своє майбутнє. Скажімо, попри негативну громадську думку – була ж бо катастрофа 1986 року! – в середині 90-х років перший чорнобильський енергоблок за рейтингом Міжнародного агентства з атомної енергії увійшов у десятку найкращих у світі. Тоді у нас, журналістів ЧАЕС, не було особливих сумнівів, про що писати і розповідати. Своєю роботою ми, як могли, підтримували зусилля колективу, спрямовані на продовження роботи ЧАЕС, а не на її передчасне закриття. І в цьому були солідарні з атомниками, зокрема і з колишнім генеральним директором ЧАЕС Сергієм Парашиним (нині – заступником секретаря РНБО України). На всіх рівнях – як вітчизняних, так і зарубіжних – він доводив, що економічно високоефективне для України підприємство має право на подальшу роботу. Ось його аргументація:
– Ми б не хотіли, щоб останній із працюючих блоків був зупинений у 2000 році. Зупинка станції на десять років раніше – а саме так планується вчинити – це втрата для України 4 млрд доларів. Один працюючий чорнобильський енергоблок виробляє продукції на 300 мільйонів гривень за рік. Ніхто не хоче рахувати, гадають, що ці цифри самі собою десь розчиняться чи розсмокчуться. Ось до чого призводять скороспілі рішення, слабкість уряду, який не може протистояти Заходу. Ми вклали дуже багато в безпеку станції і хочемо працювати. Вважаю, це морально, відповідально, професіонально і необхідно для країни.
Був час, коли на станцію – і це цілком узгоджується з міжнародною практикою і вітчизняним ядерним законодавством – приїжджали тисячі запрошених гостей, серед яких – президенти, прем’єри і високопосадовці різного гатунку. Та здебільшого – пересічні громадяни. Мета таких масових екскурсій була одна – перебороти постчорнобильські стереотипи і популярно переконати людей, що на ЧАЕС виробляється… не радіація, а електроенергія. І це, окрім наповнення держбюджету, забезпечувало утримання на належному соціально-економічному рівні нового міста енергетиків – Славутича. Більше того, ця “маленька Європа” в чернігівських лісах – звісно ж, за рахунок прибутків станції – перетворилася на центр міжнародних конференцій, фестивалів, конкурсів, спортивних змагань і феєрверків. Вони відбувалися так часто, що ми, журналісти, не завжди встигали бодай кількома рядками повідомляти про них у ЗМІ. Приїзд у Славутич і безпосередньо на ЧАЕС таких зірок, як Патрисія Каас, Латойя Джексон чи Барбара Брильська, найпопулярніших радянських і пострадянських акторів і співаків, проведення численних міжнародних форумів – від науково-історичних конференцій до велелюдних естрадних шоу і кінофестивалів – стали тоді буденним явищем. Ці яскраві й захоплюючі події – з огляду на величезні витрати – викликали, м’яко кажучи, неоднозначну реакцію, але покликані були підбадьорити і хоча б штучно підтримати оптимізм і кращі сподівання чорнобильців.
…1998 року “завіса опустилася”… З генеральним директором не продовжили контракт, зокрема і через його “особливу позицію” і незговірливість. Міжнародна спільнота, налякана Чорнобильською катастрофою, більше схилялася до закриття одіозного об’єкта, а не до схвальних оплесків на його честь.  Новий директор – колишній головний інженер ЧАЕС, “більш зручний” для Києва Віталій Толстоногов – “взяв під козирок” і під час видовищного телевізійного шоу, на виду в усього світу дав команду на зупинку станції, а точніше – на припинення виробництва нею електроенергії. У грудні 2000 року оператори атомного енергоблоку з важким серцем і зі слізьми на очах поклали траурні квіти на кришку третього, останнього з діючих, реактора…
І що після того? Проблем не поменшало, хоча вони суттєво видозмінились. Щоб вивести з експлуатації три непрацюючих ядерних енергоблоки (четвертий – зруйнований), знадобиться не один десяток років і мільярдні кошти – тепер вже не з прибутку станції, а з державного бюджету.
Окремою масштабною програмою є перетворення об’єкта “Укриття” (ОУ) над четвертим зруйнованим енергоблоком в екологічно безпечну систему. З 1998 року впорядкування “саркофага” фінансується здебільшого країнами-донорами в рамках міжнародного Плану здійснення заходів на ОУ через Чорнобильський фонд Укриття (ЧФУ). У ньому, за різними оцінками, вже акумульовано чи заявлено про внесення більше 1 мільярда доларів (точна цифра надходжень і видатків з певних мотивів не оприлюднюється розпорядником ЧФУ – Євробанком реконструкції і розвитку). Протягом доброго десятка років із вуст урядовців, учасників чорнобильських проектів і просто любителів поговорити ми чуємо, що будівництво “споруди століття” – другого Укриття у вигляді АРКИ – ось-ось розпочнеться і через рік-два успішно закінчиться. Та поки що роботи – кіт наплакав! Більше того, велика група незаангажованих учених і практиків із самого початку сумніваються у технічній і економічній доцільності для України будівництва АРКИ, нав’язаної нам – і це доведено – зарубіжними партнерами. Адже вона, АРКА, на думку опонентів, якщо і буде коли-небудь зведена, не вирішить основної, найбільш трудо-, фінансовоємної і радіаційно небезпечної проблеми – вилучення зі зруйнованого реактора і приреакторних приміщень десятків тонн паливовмісних матеріалів. А ще – на сотню років закладе під Україну фінансову “міну” уповільненої дії: необхідність витрачати значні кошти з державного бюджету на обслуговування цієї гігантської споруди. Це, даруйте за вульгарну аналогію, все одно, що смердюче сміттєзвалище причепурити і загорнути у симпатичну дорогу обгортку замість того, щоб розчистити його і надійно захоронити. Чорнобильський саркофаг, а точніше – багаторічна метушня навколо нього, неефективно поглинули вже не одну сотню мільйонів доларів. Ця проблема рідко спливає на поверхню, хоча саме такий невтішний стан реалізації більшості проектів на чорнобильському майданчику неодноразово констатував і міжнародний аудит, і Рахункова палата України. Натомість багаторічне розтягування у часі чи зрив конкретних робіт у саркофазі, нераціональне і невиправдане використання донорських коштів пояснюються технічними, організаційними труднощами і… постійним браком коштів.
…Що ж цього разу напишуть, наобіцяють і нафантазують про Чорнобиль? Яка чергова порція чорнобильської інформації виллється на голови наших співвітчизників, і наскільки їй можна довіряти? Не забігатиму наперед, та поки що справджуються слова, які довірливо сказав мені колись у Чорнобилі один фахівець-атомник: “Чим більше зарубіжних коштів обертатиметься навколо “саркофага” і чим тривалішою буде тут імітація бурхливої діяльності, тим більше грошей осяде в кишенях усіх учасників цього захоплюючого процесу”. Втім, на жаль, для України це не нове і досить поширене явище.