Собори наших душ

Але вже наступного дня несподівано пощастило й лубенцям: саме сюди вирушили учасники столичної церемонії. Така у них традиція – після вручення премії черговому лауреату їхати на зустріч із читачами в одне із міст України. Цього разу обрали Лубни.
Літературно-мистецьку премію "Глодоський скарб" заснував письменник і видавець Григорій Гусейнов із Кривого Рогу – на відсотки від власної Шевченківської премії, одержаної 2006 року за дев'ятитомник "Господні зерна". Її назва невипадкова – в кіровоградських степах, на батьківщині письменника, на початку 1960-х років у одній із балок у селі Глодоси хлопчик-пастушок знайшов під каменем близько семисот виробів із золота на два з половиною кілограми, а зі срібла – ще більше. Встановлено, що то було поховання VII сторіччя якоїсь поважної особи. Нині знахідка зберігається в Музеї коштовностей на території Києво-Печерської лаври, а премія Григорія Гусейнова "Глодоський скарб" відшукує скарби духовні. Її лауреатами вже стали кобзар Тарас Компаніченко, поет Віктор Неборак, письменниця і художниця Емма Андієвська. Всі вони разом із письменником, виконавчим директором Ліги українських меценатів, директором видавництва "Ярославів Вал", співголовою координаційної ради Міжнародного конкурсу знавців української мови імені Петра Яцика Михайлом Слабошпицьким і прибули на Полтавщину. На жаль, без Костя Москальця, який приїхати не зміг.
Гості побували у Мгарському монастирі, у Лубнах зустрілися з інтелігенцією та школярами міста, відвідали школу в Тарандинцях, де навчався Василь Симоненко. Взяли участь у заходах і викладачі та студенти Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г.Короленка, полтавські письменники, журналісти. Про Курган Скорботи та історію його створення делегації розповів голова Лубенської районної ради Володимир Шостак, а Тарас Компаніченко заспівав під бандуру біля велетенського дзвону на Зажур-горі. У Мгарському Спасо-Преображенському монастирі екскурсію провів послушник Роман.
Творча зустріч у Лубнах, як і наголошувалося гостями, стане незабутньою для усіх її учасників. А найперше, звичайно ж, – для молоді. Саме їй адресує свою творчість (працює у стилі сюрреалізму та герметизму) Емма Андієвська, авторка двадцяти п'яти поетичних збірок, п'яти книжок короткої прози, трьох романів та понад дев'яти тисяч картин. Вона, 79-річна яскрава представниця української еміграції, приїхала з Мюнхена на ці урочистості й буквально полонила всіх своїм оптимізмом, енергійністю, простотою і – зізнанням, що вона працює і вдень, і вночі, аби встигнути якнайбільше намалювати й написати. Для України, для українців. Вона, народившись свого часу в місті Сталіно (тепер – Донецьк), за життя жодного слова не написала неукраїнською мовою, спілкується лише українською. І запевняє:
– Тут надзвичайна потенція – Україна має супергеніїв! Але насамперед їй потрібна держава, щоб це реалізувати, держава, а не вивіска… А українська молодь, яка виросла за часи незалежності, – це європейці!
Зал захоплено слухав також виступи письменника Григорія Гусейнова, поета зі Львова Віктора Неборака, який відомий ще і як один із фундаторів легендарної літературної групи "Бу-Ба-Бу", письменника Станіслава Бондаренка, автора безперечно улюблених серед шкільної молоді та студентства книг "Марія Башкирцева" та "Поет із пекла (Тодось Осьмачка)" Михайла Слабошпицького, професора Києво-Могилянської академії, мовознавця Ларису Масенко, кобзарсько-лірницькі твори у виконанні Тараса Компаніченка. Кобзар також із запальним словом звернувся до молоді, закликаючи її вивчати й шанувати рідну культуру, не "купуватися" на дешеві компліменти попсових виконавців, які в кожному місті виголошують: "Ви – найкращі!" і закликають підтримувати їхні дешевенькі, брудні, розпусні пісеньки заводними вигуками: "Де ваші ручки? Де ваші ніжки?" Він закликав молодь берегти чистоту своїх душ, що завжди було дуже важливо для українців. І надзвичайно важливо зараз.
– Або ми не здамося, або нас не буде, – наголосив молодий бандурист.
На завершення зустрічі він зазначив: “Щось відбулося між нами – між промовцями і слухачами. Це відчувалося: зал відповідав оплесками розуміння на промови, на виступи. Ця зустріч справді залишиться незабутньою, і в першу чергу – для лубенців. І це дуже важливо, щоб подібні заходи проводилися не тільки в столиці. Лише тоді провінція справді стане поняттям суто географічним”.
А нашим читачам як компенсацію за відсутність зустрічі та інтерв'ю із новим володарем "Глодоського скарбу" пропонуємо пригадати мелодію й заспівати…

Кость МОСКАЛЕЦЬ
Вона
Завтра прийде до кімнати
Твоїх друзів небагато
Вип'єте холодного вина

Хтось принeсе білі айстри
Скаже хтось: "Життя прекрасне"
Так життя прекрасне а вона

А вона а вона сидітиме сумна
Буде пити не п'яніти від дешевого вина
Я співатиму для неї аж бринітиме
кришталь
Та хіба зуміє голос подолати цю печаль

Так у світі повелося
Я люблю її волосся
Я люблю її тонкі вуста

Та невдовзі прийде осінь
Ми усі розбіжимося
По русифікованих містах

Лиш вона лиш вона
Сидітиме сумна
Буде пити не п'яніти від дешевого вина

Моя дівчинко печальна
Моя доле золота
Я продовжую кричати

Ніч безмежна і пуста…

Лідія ВІЦЕНЯ
“Зоря Полтавщини”
Print Friendly, PDF & Email
Ви можете залишити коментар, або Трекбек з вашого сайту. Друкувати Друкувати

Залишити комментар

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.