Хлопці вступили в технікум, і розпочалося навчання. У Івана Погорілка в Америці жив рідний дядько на прізвище Чичкань (імені його батько не запам'ятав). Якось він вислав племінникові 5 доларів, і той на них купив собі жовті шкіряні черевики, а також вермішель і масло. Після занять у гуртожитку Іван з Мусієм заходилися готувати вечерю. За цим заняттям їх і застав вихователь. Запитав, звідки продукти. Іван чесно усе розповів, а на другий день обох хлопців відрахували з технікуму за "закордонні зв'язки".
Мусій мерщій поїхав у село, взяв довідку про те, що не має родичів за кордоном, і його поновили на навчанні. А Іван Погорілко вибрав інший шлях: здав документи у Свердловський медичний технікум. Так і розійшлися шляхи двох друзів-земляків.
У 1936 році Іван Погорілко закінчив медичний технікум і продовжив навчання у Куйбишевській військовій академії ім. С.Кірова. Через два дні після початку Великої Вітчизняної війни старшого лікаря особливого танкового полку 213-ї мотострілецької дивізії, капітана медичної служби Івана Пантелеймоновича Погорілка направили на Південно-Західний фронт. На цьому самому фронті, але в іншій частині, опинилася і його дружина – капітан медслужби Марія Василівна Величко.
У вересні 1941 року радянські війська, які боронили Київ, потрапили в оточення. Іванові Погорілку вдалося вирватися зі смертельної пастки. Однак лікар Погорілко захворів на двостороннє запалення легенів і насилу дійшов до села Антонівки, що на Чернігівщині. Виходив його місцевий колгоспник Данило Марченко. Одужавши, Іван Пантелеймонович почав надавати медичну допомогу селянам, а згодом зв'язався з місцевим підпіллям.
На фронт лікар Погорілко знову потрапив восени 1943 року, коли передові частини 3-ї гвардійської армії 1-го Українського фронту вступили на Чернігівщину. У 1944 році йому вдалося побачитися із дружиною – і знову на фронт…
Після закінчення війни Іван Погорілко вже у званні майора медслужби був направлений у Москву на військовий факультет Центрального інституту вдосконалення лікарів-хірургів. Після його закінчення був призначений ординатором урологічного відділення Головного госпіталю Збройних сил ім.Бурденка.
Після звільнення в запас у 1950 році майор медичної служби Іван Погорілко отримав від професора Л.П.Фрумкіна запрошення на роботу в урологічне відділення лікарні ім. Боткіна. Іван Пантелеймонович привернув увагу знаменитого професора своєю досконалою технікою проведення операцій і допитливим розумом.
Пізніше вісім років він пропрацював завідуючим курсом урології в Ташкентському медінституті. За цей час йому вдалося підготувати і захистити докторську дисертацію й опублікувати багато наукових праць.
На жаль, лікарські знання не вберегли Івана Пантелеймоновича від хвороби. Його життя обірвалося надто рано – всього у 47 років. Відомий вчений, талановитий хірург, наш земляк Іван Погорілко залишив після себе багато учнів і послідовників. Розроблена ним методика проведення операцій на нирках до теперішнього часу використовується у багатьох клініках.