Ветеран Великої Вітчизняної війни і праці Дмитро Баранник народився 22 червня 1914 року. Такий дивний збіг дат. Коли йому виповнилося 27 літ, розпочалася Велика Вітчизняна війна…
Служив Дмитро Іванович у дивізії ім. Котовського, яку було сформовано на Уралі. Брав участь в обороні Ленінграда, Сталінградській битві, воював на Курській дузі, звільняв Україну, Литву, Латвію. Визволяв і рідний край – Полтавщину.
Додому солдат повернувся у жовтні 1945 року. Через тиждень Дмитру Івановичу довірили керувати колгоспом у Баранниках, а після об’єднання – у Морозах, де він працював головою правління майже 40 років.
– Спочатку в колгоспі було 700 гектарів землі, а потім стало більше 6200 гектарів. Наше господарство давало тоді стільки молока і м’яса, скільки зараз і увесь Кобеляцький район не виробляє. Приміром, валовий збір зерна у 1980 році становив 11600 тонн, цукрового буряку отримали 27 тисяч тонн, молока – 30,5 тисячі тонн, грошові надходження становили 3,5 мільйона карбованців, а рентабельність – 40 відсотків, – з гордістю констатує  95-річний ветеран.
Дмитро Іванович Баранник за ратні й трудові звершення нагороджений орденами “За мужність”, Червоного Прапора, Леніна, багатьма медалями. Тривалий час він очолював первинну організацію ветеранів у селі Озера. Нині разом із дружиною Валентиною Дмитрівною мешкає в Морозах Кобеляцького району. Вони виховали чотирьох дітей, а ті, в свою чергу, подарували їм вісім онуків та шестеро правнуків, одну праправнучку. Це для них солдати Перемоги у грізні роки війни відстояли мирне життя.