Тим часом сатана наближає момент торжества пітьми над світлом. У Страсну Середу, коли у Віфанії, у домі Симона прокаженого, жінка-грішниця, охоплена розкаянням і благоговінням перед Господом, принесла дорогоцінне миро помазати Його, злочестивий Іуда за тридцять срібняків продав Неоціненного. І вже наступного дня зрадник виказує Господа.
Увечері Страсного Четверга, на Таємній Вечері, Господь омив ноги апостолам, показавши їм приклад смирення (а за словом святих отців – таким чином ще й зміцнюючи їх, бо належало учням пройти всю землю з проповіддю Євангелія й перемагати силу ворожу). Після ж омовіння ніг звершив Пасху старозавітну, виконуючи закон Мойсеїв, й по тому встановив Пасху нову – велике Таїнство Причастя. Людство отримало Новий Завіт взамін Старого. Під час Вечері Христос провістив, що один із дванадцяти зрадить Його, це той, кому Він подасть хліб, – і подав Іуді Іскаріотському. У той же час увійшов в Іуду сатана, й Іуда відійшов від Христа й Церкви Його.
А Господь відкрив іншим учням, що незабаром вже не бачитимуть Його й спокусяться через Нього, а Петро тричі зречеться, і що після Воскресіння Він зустріне їх у Галілеї, і сум перетвориться на радість, якої вже ніхто не відійме.
Була вже ніч, коли вони пішли у Гефсиманський сад, на гору Єлеонську. Дорогою Спаситель утішав опечалених учнів обітницею послати Духа Святого, молився до Отця за них і за всіх, хто увірує в Нього.
У Гефсиманії ж починалися Його страждання. Його душа сумувала до смерті, Він молився до кривавого поту. Явився Ангел з небес і зміцнював Його. А учні Петро, Іаков й Іоанн, яких просив молитися, щоб не могли впасти в спокусу, спали. Коли ж збудив їх, Іуда з воїнами вже наблизилися.
Починалася Страсна П’ятниця. Знаючи, що Його чекає, Господь іде назустріч озброєним людям, являє Свою Божественну всемогутнсть, словом повергнувши їх на землю, – й покірливо дозволяє схопити Себе. Доволі швидко відбувся неправедний суд: первосвященики визнали Невинного винним і ранком відправили до римського правителя Іудеї Пілата. Вимагаючи засудити Ісуса Христа на найганебнішу смерть – розп’яття на хресті, вони пригрозили Пілату, що у разі відмови донесуть кесарю, що він іще когось, окрім самого кесаря, визнає царем. Народ же, підбурений Синедрионом, волав: “Розпни Його!” І наляканий Пілат віддає Ісуса на наругу й смерть.
Ведучи Господа на розп’яття, воїни поклали на Нього важкий хрест й так гидували цим хрестом, що не дозволяли собі навіть торкнутися його. Коли ж Господь знесилився під тягарем, змусили зустрічного язичника Симона киринеянина нести хрест до Голгофи (тут помер і був похований Адам – тому саме на цьому місці, де царювала смерть, Господь водрузив знамено перемоги).
Розіп’яли Христа між двома розбійниками. І написали вину розп’яття: “Цар іудейський”. Злоба іудейська не полишала Господа й на самому хресті. Хто проходив мимо, зловтішався: інших спасав, а Себе не може  спасти… А Господь молився за всіх: “Отче, прости їм, бо не відають, що роблять”.
Та ось від шостої години до дев’ятої (за нашим часом – від дванадцятої до третьої дня) сонце померкло й зробилася пітьма. Близько дев’ятої години Ісус випустив дух. У Єрусалимському храмі церковна завіса розірвалася навпіл, стався землетрус, гроби відкрилися й багато мертвих воскресли й явилися мешканцям Єрусалима. Вартові на Голгофі й багато з народу перелякалися й сповідали: воістину Він Син Божий.
Один же з воїнів, щоб переконатися, що Христос помер, проколов Йому списом бік – і витекли кров і вода. Так виповнилося ще одне пророцтво про Месію.
Увечері в П’ятницю таємні учні Христа з дозволу Пілата зняли Пречисте тіло Божественного Вчителя, поховали у новій гробниці й привалили великим каменем.
А первосвященики, знаючи, що Ісус говорив про Своє Воскресіння, в Страсну Суботу випросили в Пілата військову варту до гробниці й запечатали гроб.
У перший день після суботи, ще до світанку, стався сильний землетрус. Із неба зійшов Ангел Господній, відвалив камінь від гробу й сів на ньому. Господь же Ісус Христос Воскрес із мертвих. Вартові від страху попадали на землю, як мертві, а потім розбіглися. Дехто з них розповів первосвященикам про те, що сталося. А первосвященики  дали їм гроші й навчили говорити, що ніби вночі, коли вони спали, учні Христа вкрали тіло Його.
На світанку жінки-мироносиці прийшли до гробу з благовонним миром, щоб змастити тіло Ісусове, але не знайшли Його. Ангел же сповістив їм: “Він Воскрес!”
Від цієї Світлої Неділі впродовж сорока днів Воскреслий Господь являвся Марії-Магдалині, іншим мироносицям, учням, щоб переконалися вони у Воскресінні. Ще недавно вони бачили Христа приниженого, виснаженого, стражденного, з кривавими краплями поту, з хрестом і на хресті… Але тепер бачать Його Воскреслого, сповненого благодаті й істини, прославленого на Небі й на землі. “Тому увірував ти, що побачив Мене?” – запитав Воскреслий Господь апостола Фому. – “Блаженні, що не бачили й увірували”.
Тож радіймо, що Господь дарував усім людям, отже, й нам, які не бачили Його, але увірували, Свою перемогу. Своїм хрестом Він відкрив нам Небеса. Проливши зі Своїх ребер кров і воду, дарував нам дві Божественні тайни – Хрещення й Причастя. Своїм Воскресінням упевнив у майбутньому воскресінні й нас.