– Григорію Миколайовичу, що б там не говорили, але доля села значною мірою залежить від того, яку віддачу дають поля й ферми. Після проведення аграрної реформи у нашій державі існує кілька форм сільськогосподарського товаровиробництва, які мають свої плюси та мінуси. Це й одноосібники, і фермери, і сільгосппідприємства на базі колишніх КСП, і великі аграрні компанії, у якій Ви працюєте. У чому особливості господарювання аграрних холдингів, компаній?
– Насамперед у можливості запроваджувати найсучасніші агротехнології, які суттєво збільшують кількість і поліпшують якість виробленої продукції. Адже в нинішніх економічних умовах таке під силу далеко не всім аграріям. Для інновацій потрібні кошти на сучасну техніку, добрива, засоби захисту рослин, обладнання для тваринницьких ферм тощо. А де їх узяти? Суттєвої фінансової підтримки з боку держави селяни не мають, отримати банківські кредити навіть під захмарні відсотки дуже складно. На власні оборотні кошти при теперішніх цінових «ножицях» на промислову й сільськогосподарську продукцію годі й сподіватися. А великі аграрні компанії можуть це фінансувати. Хоча теж мають у нашій державі проблеми.  
Скажімо, три роки тому ми запланували будівництво неподалік села Піщане Решетилівського району великого сучасного комплексу для утримання корів. Майданчик для його спорудження виділили із земель запасу тамтешньої сільради. Розпочалися підготовчі роботи. Але потім земля для майбутньої новобудови «зависла в повітрі», оскільки у вищих ешелонах влади не розробили детального механізму передачі у довгострокову оренду земель запасу місцевих рад. Врешті-решт питання землевідведення було вирішено на рівні облдержадміністрації. Але на той час перестала діяти державна програма підтримки подібних проектів. А тут ще й світова економічна криза, помножена на українську специфіку…
Як наслідок – проект із розширення виробництва високоякісного, економічно чистого вітчизняного молока, створення нових робочих місць довелося «заморозити» на невизначений термін.
– Корівка-годувальниця в більшості господарств стала таким собі «реліктом». А у вас корови добірні, доглянуті і дають стабільні надої протягом усього року. В чому секрет?
– Секретів як таких нема. Ми перейшли на вже випробуваний у розвинутих країнах Європи та США силосно-сінажно-концентрований режим годівлі худоби. Протягом року корів та молодняк ВРХ годують лише високоякісним силосом, сінажем, сіном та комбікормами. Причому не просто дертю, як то буває деінде, а справжніми комбікормами, збалансованими за поживними елементами і виготовленими за спецрецептами на власному комбікормовому заводі, що в Полтаві.
Дбаємо і про якість молока. На всіх наших фермах встановлено молокопроводи і холодильні установки. Тобто молоко без контакту з повітрям, а отже, і зі шкідливими мікроорганізмами, подається з доїльного апарата через молокопровід у «холодилку», звідки транспортується на молокозавод. Це, до речі, відповідає санітарним нормам Євросоюзу.
Про високу якість нашого молока свідчить той факт, що його постачають на Балтський (Одеська обл. – Авт.) завод із виробництва молокопродуктів для дитячого харчування, куди приймають лише якісну та екологічно чисту сировину.
– Григорію Миколайовичу, виробництво молока, взагалі тваринницької продукції дуже затратне. Це й призводить до зменшення поголів’я худоби.
– Наскільки мені відомо, наприкінці минулого року в сільгосппідприємствах Решетилівського району утримувалась 1981 корова. З них 1097 – на наших фермах. Середній надій молока на фуражну корову за 2009 рік по району склав 4219 кг, а по наших фермах – 5678 кг. На МТФ у селі Глибока Балка цей показник перевищив       6 тисяч кілограмів.
Звісно, все це потребує затрат, але ж для того й існують економічна, технологічна, інші служби, щоб рентабельно господарювати.
– Тваринництво потребує надійної кормової бази, у той же час рільництво – органічних добрив…
– Не тільки. Для того, щоб своєчасно обробляти грунт, проводити сівбу, збирати врожай, у нашому господарстві майже повністю оновлено парк сільськогосподарських машин.
Три роки поспіль застосовували на полях лише поверхневий обробіток грунту, за який свого часу ратував Федір Моргун і якого дотримується Герой України Семен Антонець. У нашому варіанті він зводиться до дискування площ після збирання попередника і культивації. Потім – сівба. Застосування такої технології дозволяє, по-перше, зберегти чимало вологи в грунті, по-друге, уберігає грунт, який є по своїй суті живим організмом, від «травмування». А по-третє, така грунтообробна технологія в поєднанні із застосуванням мінеральних і органічних, з пожнивними рештками включно, добрив  та засобів захисту рослин забезпечує стабільні врожаї високоякісної рослинницької продукції.
У нинішньому році на більш ніж двох тисячах гектарів плануємо застосувати «нульову» технологію сівби сільгоспкультур. Ця технологія добре зарекомендувала себе на полях розвинених країн світу і в нас, в Україні, зокрема на Дніпропетровщині, Кіровоградщині. Зводиться вона до того, що після збирання попередника поле взагалі не обробляється, а навесні спеціальний агрегат одночасно спушує грунт, вносить добрива і здійснює сівбу. Це дозволяє значно зекономити пальне та затрати на вирощування врожаю й зберегти вологу.
– Григорію Миколайовичу, Ви народилися, виросли, працюєте в селі й знаєте, що воно живе не лише виробництвом.
– Безумовно. Але ж саме відсутність виробництва, безробіття породжують  чимало соціальних проблем. Прогресивні аграрні технології, зокрема в тваринництві, відкривають широкі можливості не лише для збільшення валу продукції, а й для створення нових робочих місць, розширення допоміжної, обслуговуючої інфраструктури, врешті збільшують відрахування до бюджетів усіх рівнів. Отож відродження села, на мою думку, залежить від впровадження технологій, які працюють на добробут селянина і всієї держави.