– Тоді за політикою державного керівництва і військового командування всіх, хто залишався на окупованій території, вважали зрадниками, – згадує ветеран. – Залучивши до армії, з таких бійців, не задумуючись, робили “гарматне м’ясо”. Нас гнали в бій, навіть не обмундирувавши. Який з мене був солдат, коли я навіть не вмів стріляти? Нас треба було повчити хоча б місяць-два. Німецька ж армія була добре підготовлена, мала величезний досвід.
13 жовтня його дивізія зайняла плацдарм праворуч від Канева, в районі села Студенців, довжиною близько п’яти кілометрів і приблизно такої ж ширини. Весь жах тих п’яти штикових атак ветеран пам’ятає, ніби це було вчора:
– Нам, молодим, необстріляним, ненавченим, довелося зустрітися з добре озброєною гітлерівською армією. На тому полі залишилося стільки трупів наших бійців, що вони мені сняться й досі…
Але головний удар планувався радянським командуванням на Лютізькому плацдармі вище Києва, куди 28 жовтня й була передислокована 218-та дивізія. Знову форсували Дніпро й Десну, заволоділи новим плацдармом.
Після звільнення Києва дивізія, в якій воював Іван Лантух, із боями просувалася в напрямку Житомира. Це були дуже важкі бої: відсутність доріг, проливні дощі не давали змоги тиловим частинам своєчасно доставляти на бойові позиції харчі, боєприпаси, пально-мастильні матеріали.
– Доводилося воювати по суті штиками, – розповідає Іван Якович.
23 листопада 1943 року їхня дивізія звільнила Житомир, але незабаром потрапила в оточення: німці пішли на хитрість – залишили вздовж залізниці вісім цистерн із спиртом. Радянські бійці відволіклись, а гітлерівці тим часом кинули на них усі свої сили…
– Сім днів ми вибиралися: потрапило в оточення 1900 чоловік, а вийшло з нього лише 300.
Далі були бої за звільнення білоруського міста Пінська, визволення Львова, форсування Бугу, Вісли… За Володимир-Волинську операцію дивізію найменували Ромодано-Київською Володимир-Волинською.
До 10 січня 1945 року йшли важкі бої за утримання Сандомирського плацдарму. За участь у них Іван Лантух одержав 10-денну відпустку і побував на Батьківщині…
 День Перемоги святкував у Бреслау. Та вже наступного дня, 10 травня, його частину перекинули у район озера Балатон в Угорщині, де 25-тисячне угрупування есесівців відчайдушно чинило опір радянській армії. Та навіть ліквідацією тієї групи війна для Івана Лантуха не закінчилася – 1 червня дивізію направили до Праги для ліквідації “бродячих” есесівських угрупувань у лісах біля міста.
Він був тяжко контужений.
Додому повернувся тільки в липні 1947-го, з бойовими нагородами – орденом Червоної Зірки (за форсування Дніпра) та медаллю “За відвагу” (за форсування Вісли).

Іван Якович Лантух став ініціатором створення Полтавської обласної організації інвалідів війни та Збройних сил. Узявся за вирішення питань соціального захисту всіх, кого інвалідами зробила війна.
– Ще не було жодної проблеми, яку б ми не вирішили, – говорить Іван Якович.
А проблем багато – житлових і побутових: ремонт і телефонізація квартир, пенсійне забезпечення…
За активну громадську роботу Іван Лантух нагороджений орденом “За заслуги” ІІІ ступеня, іменним годинником Кабінету Міністрів, Почесною грамотою Міністерства праці й соціальної політики. Він має ще багато відзнак, та найбільша нагорода для ветерана – вдячність побратимів-фронтовиків, яким допоміг подолати черговий бюрократичний бастіон і отримати життєво необхідні речі, право на які заслужене кров’ю, пролитою на війні.
– Сімдесят відсотків інвалідів Великої Вітчизняної війни і Збройних сил, які перебувають на обліку в нашій організації, сьогодні прикуті до ліжка, – говорить Іван Якович, – тому дуже важко в окремих районах області знайти людей, здатних очолити первинні осередки. Через це не в кожному районі маємо первинні організації, тож прохаємо інвалідів, які проживають у районах, де такі організації не створені, звертатись безпосередньо в наш офіс у Полтаві по вулиці Зигіна, 1, кабінет 124, або за телефоном 56-06-86.
На прохання Івана Яковича Лантуха головним управлінням юстиції в Полтавській області для інвалідів війни організовані безкоштовні юридичні консультації. В офісі організації ветеранів щосереди приймають з різних питань – пенсійного забезпечення, надання субсидій та соціальної допомоги, оформлення спадщини, посвідчень, заповітів, доручень, угод купівлі, продажу, застави тощо.
Рада обласної організації інвалідів Великої Вітчизняної війни і Збройних сил не лише займається розв’язанням соціальних проблем, а й організовує цікаві мистецькі заходи на свята – це і концерти, й традиційна солдатська каша…
Обласна влада, а також керівники підприємств і організацій, до яких звертаються за допомогою колишні фронтовики, ідуть їм назустріч, допомагають.

– Якби наші війська на момент нападу ворога були в належній бойовій готовності, то гітлерівці просунулися б хіба що на 30 кілометрів, – розмірковує старий солдат. – Але через варварський договір між Сталіним і Гітлером про розподіл Європи наша армія не була готова до війни з німецькими військами… Внаслідок нашої неготовності дати відсіч нападникам на полтавських землях, зокрема, загинуло близько 560 тисяч чоловік, частина бійців була взята в полон… Цілу армію повністю знищено, в тому числі й штаб Південно-Західного фронту на чолі з командиром – генералом Кирпоносом. Це сталося в урочищі Шумейкове Лохвицького району. Внаслідок того, що був повністю знищений Південно-Західний фронт, німці пішли потоптом – їм вдалося добратись аж до Сталінграда. Саме негативне рішення Ставки Верховного головнокомандуючого, на мою думку, призвело до такої кровопролитної бойні, в якій загинуло близько 20 мільйонів людей…
– У травні ми будемо відзначати 65-річчя Перемоги у Великій Вітчизняній війні. Як обласна організація інвалідів Великої Вітчизняної війни та Збройних сил готується до знаменної дати?
– Ми, фронтовики, ведемо велику виховну роботу серед учнів шкіл, студентів вузів, розповідаємо молодим людям про жахи тієї кровопролитної війни, щоб вони знали, як необхідно берегти свою Батьківщину – Україну. Потрібно також привести до ладу кладовища, впорядкувати окремі могили, обеліски. А ще – відновити куточки бойової слави в школах, училищах, вузах.